Реєстраційний номер
0825U002524, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
11-07-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Партитура як музично-текстологічне явище та предмет виконавської інтерпретації
Здобувач
Вей Лісянь ..,
Керівник Самойленко Олександра Іванівна
Опонент Мудрецька Лілія Григорівна
Опонент Батовська Олена Миколаївна
Рецензент Годіна Інна Василівна
Рецензент Мурза Світлана Анатоліївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – музичне мистецтво – Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Одеса, 2025.
У дисертації досліджуються текстові властивості і семіологічне призначення оперно-симфонічної партитури як предмету виконавської інтерпретації. У зв’язку з цим вирішуються завдання: розвинути текстологічний підхід та теоретичні засади вивчення оперної партитури як багатоскладового художнього явища; запропонувати історичний та праксеологічний критерії вивчення оперно-оркестрової партитури на її шляху до цілісної симфонічної організації; визначити головні функціональні завдання виконавської інтерпретації оперно-симфонічної партитури; розвинути поняття партитурного мислення у його єдності з категоріями макро-тексту, симфонізму та гармонізації; виявити формотворні функції оркестрового тексту в оперній творчості та призначення диригентської творчості як чинника інтерпретативної інтеграції; обгрунтувати провідну роль особистісного персоніфікованого чинника в історії диригентської інтерпретації, висвітлити головні тенденції персоналізації диригентського мистецтва; визначити семіологічні функції оперного диригування та інтерпретативну природу оперно-симфонічної синергії. Об'єкт дослідження – дефініція й процес історичного становлення, творчо-практичного функціонування оперно-симфонічної партитури. Предмет роботи – інтерпретативні засади оперно-симфонічної партитури як історико-текстологічного, особистісно-мисленнєвого та творчо-практичного явища.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше відкривається головне інтерпретативне призначення оперно-симфонічної партитури і з цієї позиції розглядається своєрідність диригентської виконавської творчості; розвивається цілісний текстологічний підхід до вивчення оперної партитури, запроваджуються розширені та поглиблені критерії її вивчення; запроваджується поняття партитурного мислення як фактору синергії та синехізму – специфічних якостей оперно-симфонічного тексту; закладаються сумісні історичні та теоретичні основи сучасної теорії оперно-симфонічної диригентської інтерпретації; обгрунтовується значення диригента як «планерної особистості», транснаціональної глобалізованої творчої персоналії; отримують подальшого розвитку поняття оперно-симфонічної партитури; оперно-симфонічної інтерпретації; категорії макро-тексту, синергії.
У Висновках дослідження зазначається, що текстологічний підхід до оперної партитури як самоцінного художнього явища дозволяє вбачати в ній динамічну взаємодія установок режисера-постановника, диригента, виконавців вокалістів та інструменталістів, узагальнену у понятті оперно-симфонічного тексту. Вивчення історичної еволюції оперно-симфонічного тексту дозволяє встановлювати головні рівні, складові та функціональні завдання партитури, що потребують наявності особливої постаті оперно-симфонічного диригента, визначають виокремлення диригентської музично-театрального виконавства та свідчать про важливе призначення диригентської інтерпретації як синергійної за основною видовою природою, тому найбільш об’ємною та складною. Виявляється, що рання барокова опера, зокрема творчість К. Монтеверді, вплинули водночас на формування оперного та симфонічного мистецтва, жанрів опери та симфонії, взагалі стали першим історично значущим свідоцтвом того, що явище партитури та партитурного мислення розвивається рівною мірою на основі оперної та оркестрової творчості, а симфонізм є тим методом, котрий дуже тісно поєднує галузі оперної та оркестрової культури. Вирішальним моментом у розвитку оперно-симфонічної партитури видається перехід від класицистських настанов і норм щодо симфонічного методу до його більш вільного й авторського романтичного тлумачення. Особливою постаттю щодо цього постає Антон Брукнер, чий симфонічний метод, по-перше, варто вважати енциклопедичним, по-друге, хто є безпосереднім попередником Густава Малера у сфері ставлення до тексту партитури та процесу редагування симфонічного матеріалу, пошуку найбільш відповідних до концепції виразових звукотембрових засобів. Оркестрова оперна партитура є потужним способом відтворювати цілісне уявлення про гармонічний стиль в музиці як стиль мислення, певний когнітивний феномен, котрий придбає значення естетичної основи не лише музичної поетики, а й класичної (класицистсько-романтичної) моделі людини. Недарма уся барокова оперна доба прямує до вироблення класичних норм оперного письма, що досягається саме шляхом узгодження, тобто гармонізації, «голосів» партитури, як вокальних, так і оркестрово-інструментальних. Також невипадково саме в оперному жанрі формується ідеальний взірцевий – образ людини, і орфічна тема в опері у цьому сенсі закладає основи розуміння людини як естетичного суб’єкта, як Homo Aestheticus.
Дата реєстрації
2025-06-26
Додано/оновлено в НРАТ
2025-06-26 / 2026-07-01
