Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U001046, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 16-04-2026 Статус Запланована Назва роботи Психологічні чинники стресостійкості особистості юнацького віку з травматичним досвідом Здобувач Носова Олена Вікторівна, Керівник Матяш-Заяц Людмила Петрівна Опонент Когут Олександра Олександрівна Опонент Кудінова Маргарита Сергіївна Рецензент Долинська Любов Василівна Рецензент Вольнова Леся Миколаївна Опис Дисертація присвячена вивченню психологічних чинників розвитку стресостійкості особистості юнацького віку з травматичним досвідом. У межах дисертаційного дослідження здійснено ґрунтовний науково-теоретичний аналіз проблеми стресостійкості, а також проведено емпіричне дослідження, спрямоване на виявлення психологічних чинників, що детермінують її розвиток у юнаків з травматичним досвідом. Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається як її соціальною значущістю у сучасних українських реаліях, так і недостатністю наукових досліджень з проблеми стресостійкості, особливо юнацтва, яке має травматичний досвід внаслідок повномасштабної війни в Україні. Дослідження проблеми стресу та стресостійкості у психологічній науці є різноплановими. Особливо актуальним в умовах сьогодення є вивчення психологічних чинників, які сприяють формуванню стресостійкості молоді, підвищенню її адаптивності до сучасних умов. Малодослідженим залишається поняття «стресостійкість особистості з травматичним досвідом». У ході дослідження наукових теорій та концепцій як зарубіжних, так і українських вчених обґрунтовано зміст та сутність поняття стресостійкість особистості юнацького віку з травматичним досвідом та виокремлено її психологічні чинники. Дослідження теоретичних підходів до розуміння проблеми дослідження дозволило розкрити розуміння сутності стресостійкості та психологічної травми у межах психодинамічного, біхевіористського, екзистенційно-гуманістичного когнітивно-поведінкового та гештальтистського підходів. Кожен із означених підходів акцентує увагу на специфічних механізмах реагування особистості на стресові впливи. У психодинамічному підході (З. Фройд, А. Адлер, К. Юнг, Е. Берн) та гештальт-підході (Ф. Перлз, Л. Перлз, П. Гудман) стрес розглядається крізь призму внутрішніх конфліктів, незавершених переживань і порушення цілісності особистісного досвіду, що зумовлює напруження та потребу в усвідомленні й інтеграції емоційних станів. В екзистенційно-гуманістичному підході (А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, В. Франкл) стрес осмислюється як наслідок смислових криз, втрати опори й автентичності, а стресостійкість пов’язується з пошуком сенсу, самоприйняттям і розвитком внутрішніх ресурсів. Поведінковий підхід, представниками якого є І. Павлов та Б. Скіннер, зосереджується на зовнішніх стресорах і сформованих поведінкових реакціях, розглядаючи стресостійкість як результат навчання адаптивних моделей поведінки. Когнітивно-поведінковий підхід (Д. Вольпе, А. Бек) підкреслює роль когнітивних оцінок, переконань і копінг-стратегій у виникненні та подоланні стресу. У цьому підході основною технікою виступає когнітивна реструктуризація. Позитивний підхід, заснований Н. Пезешкіаном, зосереджується на сильних сторонах особистості, її позитивних характеристиках, звертається увага на внутрішні і зовнішні ресурси, зокрема оптимізм, вдячність, соціальна підтримка, котрі підвищують здатність до ефективного подолання впливу стресу. Нами застосовані підходи, які ґрунтуються на інтеграції психодинамічного впливу, спрямованого на усвідомлення внутрішніх конфліктів і захисних механізмів, когнітивно-поведінкового підходу, орієнтованого на зміну дезадаптивних установок і формування ефективних копінг-стратегій, а також екзистенційно-гуманістичного та позитивного підходів, що акцентує розвиток внутрішніх ресурсів, саморефлексії та смислової опори Науковці, зокрема С. Весселі, Н. Гоцуляк, Е. Джонс, З. Кісарчук, П. Левін, Т. Титаренко, О. Туриніна розглядають психологічну травму як наслідок переживання події або сукупності подій, що виходять за межі звичайного людського досвіду та перевищують адаптаційні можливості особистості, спричиняючи стійкі порушення емоційної, когнітивної й поведінкової регуляції. Травматичний досвід може виникати внаслідок втрат, насильства, загрози життю, хронічного стресу або інших кризових обставин і супроводжується почуттями безпорадності, страху, втрати контролю та смислової дезорієнтації. У психологічній науці травма розглядається як подія, так і суб’єктивно пережитий досвід, що визначається індивідуальними особливостями особистості, наявними ресурсами та соціальним контекстом. Тривалий або неінтегрований травматичний досвід може призводити до формування симптомів посттравматичного стресу, підвищеної тривожності, емоційного оніміння, уникнення та порушення цілісності Я-концепції. Водночас за умов належної психологічної підтримки й активізації внутрішніх ресурсів він може стати підґрунтям для посттравматичного зростання та розвитку стресостійкості. У роботі розглянуто ключові поняття дисертаційного дослідження, такі як «стрес», «стресостійкість», «психотравма», «травматичний досвід», «юнацький вік», «особистість юнацького віку», «психологічні чинники стресостійкості». Дата реєстрації 2026-04-15 Додано в НРАТ 2026-04-15 Закрити