Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U001247, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи Агроекологічне обґрунтування сидерації в органічній технології вирощування пшениці озимої. Здобувач Кравчук Юрій Алікович, Керівник Ліщук Алла Миколаївна Керівник Городиська Інна Миколаївна Опонент Карпук Леся Михайлівна Опонент Літвінов Дмитро Вікторович Рецензент Матусевич Галина Дмитрівна Рецензент Мазур Світлана Олександрівна Опис Дисертаційна робота присвячена науковому обґрунтуванню використання сидерації в органічному землеробстві як базового елемента підтримки родючості ґрунтів та забезпечення високої продуктивності агроценозів. Результати дослідження слугують основою для розробки адаптивних моделей сівозмін в органічному виробництві Правобережного Лісостепу України. В дисертації встановлено доцільність інтеграції сидеральних бобових (горох, вика яра), капустяних (гірчиця жовта, редька олійна) та айстрових (розторопша плямиста) культур у сівозміни як інструменту біологічної меліорації, вологозбереження та відтворення родючості ґрунтів за умов нестабільності погодно-кліматичних умов. Встановлено високу здатність розторопші плямистої (до 56,9 т/га) та редьки олійної (до 48,4 т/га) до інтенсивного накопичення органічної маси, тоді як бобові сидерати підтвердили роль основного джерела біологічного азоту. З’ясовано динаміку зміни реакції ґрунтового розчину залежно від виду сидеральної культури: виявлено підлужувальний ефект бобових сидератів (вика яра, горох), що сприяє нейтралізації обмінної кислотності ґрунту до оптимального слабокислого діапазону (pHсол 5,9–6,3), тоді як для розторопші плямистої зафіксовано тимчасове підкислювання ґрунту. Доведено, що реалізація потенціалу сидерації має пролонгований характер, зокрема: інтенсивна мінералізація біомаси сидеральних культур з максимальним підвищенням показника pH (до +0,7) відбувається у зимово-весняний період, забезпечуючи оптимальне живлення пшениці озимої на етапі відновлення вегетації. Доведено високу ефективність бобових сидеральних культур (вика яра, горох) у відновленні та стабілізації вмісту гумусу в ґрунті за рахунок інтенсивної біологічної фіксації, що забезпечило його максимальний приріст у межах +3,38... +12,07% порівняно з вихідними показниками. Використання сидерації дозволяє нівелювати інтенсивну деградацію органічної речовини, яка спостерігається в умовах чорного пару (де втрати гумусу сягають 8,33%), створюючи сталий буферний запас органічної речовини. Обґрунтовано роль сидеральних попередників як ефективного біологічного джерела лужногідролізованого азоту, вміст якого в ґрунті зростає на 17,2–31,1% порівняно з вихідними показниками. Встановлено диференціацію впливу культур за механізмом дії: бобові сидерати (вика яра, горох) забезпечують стабільно високий приріст доступного азоту завдяки активній симбіотичній азотфіксації, тоді як хрестоцвіті (гірчиця жовта) проявляють максимальну мобілізуючу здатність, прискорюючи переведення органічних сполук у легкодоступні форми. Доведено, що за умов гідротермічного стресу (посухи) сидерація виступає буферним чинником, який мінімізує втрати азоту, а наступне весняне відновлення мікробіологічної активності зумовлює його інтенсивне вивільнення (до 156 мг/кг), що повністю задовольняє потреби пшениці озимої в органічній системі землеробства. Встановлено високу фосфатмобілізуючу та калійнакопичувальну здатність сидеральних культур, що в умовах органічного землеробства забезпечує переведення важкодоступних сполук у рухомі форми. Максимальний приріст рухомого фосфору (∆Р2О5 до +33,3%) та калію (∆К2О до +10,3%) забезпечують культури з потужною кореневою системою (розторопша плямиста, горох та вика яра), які через кореневу ексудацію та мінералізацію біомаси оптимізують фосфорно-калійне живлення пшениці озимої. На відміну від чорного пару, де спостерігається вимивання калію (винос К2О сягає 10,0%), сидерація виконує депонуючу функцію, запобігаючи вилуговуванню елементів та гарантуючи їхнє інтенсивне вивільнення у стресові фази органогенезу основної культури –пшениці озимої. Обґрунтовано, що залучення хрестоцвітих сидератів є визначальним чинником стабілізації калійного режиму, тоді як використання розторопші плямистої та бобових культур є найбільш ефективним інструментом біологічної мобілізації фосфатів у ґрунтах Правобережного Лісостепу. Доведено меліоративну роль сидерації у регулюванні агрофізичного стану ґрунту, за якого використання біомаси розторопші плямистої, вики ярої, гороху та редьки олійної забезпечує підтримання щільності складення орного шару на оптимальному рівні (1,11–1,15 г/см3). Це запобігає процесам переущільнення, притаманним чорному пару (1,19 г/см3), та сприяє формуванню стійкої структури ґрунту завдяки надходженню значної кількості органічної речовини. Обґрунтовано гідрологічну ефективність сидерації: завдяки затіненню сидеральними культурами поверхні ґрунту та покращенню його агрегатного стану, втрати вологи у посушливі періоди зменшуються на 11,3–12,9% порівняно з контролем (чорний пар). Показано, що посушливі умови 2024 року призвели до значного зниження запасу вологи на контролі: до 94 мм (51,8%), тоді як сидерати забезпечили зменшення втрат та збереження вологи. Зокрема, вика яра показала найменші втрати, знизивши запас вологи лише на 38,9%. Дата реєстрації 2026-04-28 Додано в НРАТ 2026-04-28 Закрити