Дисертація доктора філософії. Коноваленко Ольга Сергіївна. Соціальна сингулярність як концепт нової реальності

Реєстраційний номер

0826U001327, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

29-04-2026

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Соціальна сингулярність як концепт нової реальності

Здобувач

Коноваленко Ольга Сергіївна,

Керівник Бутченко Тарас Іванович
Керівник Утюж Ірина Геннадіївна
Опонент Дольська Ольга Олексіївна
Опонент Дзьобань Олександр Петрович
Рецензент Чайка Ірина Юріївна
Рецензент Нікітенко Віталіна Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Запорізький національний університет

Опис

У кваліфікаційній роботі проаналізовано соціально-філософську рефлексію концепту «соціальна сингулярність», що набуває особливої актуальності в умовах глобальних трансформацій, пов’язаних із цифровізацією, інформатизацією та переходом до мережевих форм соціальної організації. Йдеться не лише про технологічні інновації, а й про принципову зміну способів існування людини, комунікації та функціонування суспільних інститутів. На цьому підґрунті активізується вживання концепту «соціальна сингулярність» як моделі пояснення та інтерпретації радикальних трансформацій традиційних механізмів економіки, політики та культури в умовах формування нової соціальної реальності. У дисертаційному досліджені сингулярність у соціальному світі сигналізує про збої в повсякденних практиках і конвенційних моделях соціального порядку, відкриваючи простір для генерації непередбачуваних значень і нових форм соціального буття. Тим самим концепт «соціальна сингулярність» відображає якісну трансформацію самих умов можливості соціального співбуття – режим «єдино-множинного» існування, що розгортається у стані безперервного переривання, нестабільності та відкритості соціального. Методологічною основою дослідження стали філософські, культурологічні, соціологічні, політологічні підходи до проблеми концептуалізації феномена соціальної сингулярності. Дослідження представляє авторський підхід поєднання дескриптивного аналізу з постструктуралістською та соціальноконструктивістською традиціями на підґрунті діалектичного методу. Дескриптивний (описовий) аналіз дозволяє фіксувати характеристики соціальної сингулярності без попереднього нав’язування концептуальних рамок. Відповідно, це означає вивчення реальних процесів трансформації суспільства через цифровізацію, ШІ, автоматизацію, можливість описати зміни у соціальній структурі, наприклад, розмивання класичних соціальних груп, формування нових форм ідентичності таких, як цифрове «Я». Методологія постструктуралізму (М. Фуко, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда) критикує традиційні уявлення про стабільні соціальні структури та наголошує на мінливості, гібридності та дискурсивній природі соціальних процесів. Концепт «соціальна сингулярність» в інтерпретації конструктивістської методології – це результат конструювання знань. Нові цифрові технології змінюють спосіб, у який ми формуємо знання та соціальну дійсність. У дослідженні звернемось до методології Б. Латура, де технологічні елементи трактуються не як зовнішні чинники, а як складові мережі дії, за допомогою яких конструюються соціальні процеси. Діалектичний метод дозволяє виявити протиріччя між технологізацією та соціально-політичними процесами, тим самим виявити сингулярні точки, які породжують нову реальність сингулярного. Методи наукового дослідження – теоретичні методи історико-культурного та поняттєво-філософського аналізу, герменевтичний, соціологічний, політологічний, діалектичний і метафізичний. Методи історико-культурного та поняттєво-філософського аналізу дали змогу експлікувати зміст поняття «соціальна сингулярність», проаналізувати історичну зміну уявлень про індивідуальність, унікальність і соціальну відмінність, а також визначити основні парадигмальні підходи до інтерпретації процесів сингуляризації в соціальній філософії. Герменевтичний метод дозволив інтерпретувати смислові виміри соціальної сингулярності як соціокультурного феномену, виявити її ціннісні, екзистенційні та символічні аспекти, а також розкрити нормативні наративи автентичності, самореалізації та визнання, що структурують сучасні соціальні практики. Соціологічний і політологічний методи застосовано для аналізу інституційних та владних контекстів формування соціальної сингулярності, зокрема впливу соціальних структур, політичних режимів, економічних механізмів і публічних політик на процеси індивідуалізації та стандартизації унікальності. Метафізичний і діалектичний методи дозволили розглянути соціальну сингулярність у взаємозв’язку індивідуального та соціального, одиничного й загального, а також у статичному та динамічному вимірах, виявити внутрішні протиріччя процесів сингуляризації, зокрема напруження між автономією та соціальним контролем, унікальністю та серійністю, самореалізацією та нормативним тиском. У межах дисертації висунуто низку положень, які конкретизують наукову новизну. Уперше: – визначений зміст концепту «соціальної сингулярності» як аналітикоінтерпретативної моделі осмислення багатовимірного стану соціальної реальності, що охоплює онтологічні, метафізичні та екзистенційні виміри сучасних технологічних, культурних і антропологічних трансформацій. У межах цього концепту поєднуються елементи пояснення та обґрунтування соціальних змін, засновані на суб’єкт-об’єктній логіці пізнання, з елементами розуміння та інтерпретації, що реалізуються у площині суб’єкт-суб’єктних взаємодій.

Дата реєстрації

2026-05-04

Додано/оновлено в НРАТ

2026-05-04 / 2026-07-01