Реєстраційний номер
0826U001913, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
15-05-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Визначення прибутку постійного представництва в умовах диджиталізації: міжнародно-правовий аспект
Здобувач
Бобошко Олександр Владиславович,
Керівник Сторожук Ірина Петрівна
Опонент Жаровська Ірина Мирославівна
Опонент Стріяшко Галина Миколаївна
Рецензент Гаврік Роман Олександрович
Рецензент Іванова Роксолана Юріївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова
Опис
За результатами проведеного дослідження встановлено, що податкове представництво є важливою складовою міжнародного податкового права та визначає правила оподаткування доходів іноземних платників податків у державі джерела доходу. Наявність податкового представництва дає змогу встановити реальний рівень залучення нерезидента до господарської діяльності на території іноземної держави.
Визначено, що поняття податкового представництва слід розглядати як сукупність критеріїв, що дозволяють визначити, чи має нерезидент у певній державі достатній рівень присутності для виникнення її податкової юрисдикції щодо доходів від підприємницької діяльності в умовах диджиталізації. Виокремлено низку критеріїв визначення податкового представництва, серед яких визначальним традиційно вважається існування фіксованого місця діяльності. Це передбачає просторовий зв’язок між місцем здійснення діяльності та територією держави, а також регулярність провадження господарських операцій.
Аналіз судової практики підтвердив, що органи правозастосування дедалі частіше стикаються з ситуаціями, коли неможливо однозначно відмежувати допоміжну діяльність від основної, а також з фактами прихованої діяльності через цифрові засоби. Виявлено, що практика Верховного Суду України поки що тяжіє до вузького тлумачення податкового представництва, що не відповідає тенденціям міжнародних податкових стандартів та може спричиняти втрати доходів бюджету, про що свідчить висновок дисертації щодо обмеженості підходу Верховного Суду України до визначення податкового представництва. встановлено, що в умовах цифрової економіки виникає потреба у розширенні визначення податкового представництва у Податковому кодексі України та виокремленні критеріїв оподаткування цифрової діяльності нерезидентів з метою нормативного закріплення обмежень і умов, за яких іноземні цифрові компанії можуть визнаватися такими, що створюють податкові представництва в Україні.
Проведено комплексний аналіз еволюції концепції постійного представництва у контексті цифрової трансформації економіки. Акцент зроблено на дослідженні норм міжнародного податкового права, зокрема положень Модельної податкової конвенції ОЕСР, Керівних принципів ОЕСР з трансфертного ціноутворення, а також документів, розроблених у межах реалізації Плану дій BEPS. Відмічено, що цифрові моделі зокрема платформи, сервісні екосистеми, дистанційна робота та віртуальна взаємодія з користувачами формують нові форми економічної присутності, які не можуть бути охоплені класичними підходами. Встановлено, що процес діджиталізації вимагає перегляду базових підходів до визначення постійного представництва у сфері міжнародного оподаткування.
Показано, що традиційні підходи до визначення постійного представництва, засновані на критеріях фізичної присутності, поступово втрачають ефективність у зв’язку зі зростанням цифрової економіки, тому ключовим критерієм має стати економічний зміст діяльності, а не лише її формальні ознаки. Це вимагає подальшого нормативного вдосконалення як на міжнародному рівні, так і в межах національного законодавства України.
Виявлено неможливість застосування часових меж діяльності для таких постійних представництв за класичними підходами, адже інтенсивність діяльності цифрової компанії на території певної держави визначається не поведінкою самої компанії, а активністю користувачів. Обґрунтовано перехід до моделі «податкової взаємодії», у якій вагомим є не лише факт транзакції, а й участь різних груп користувачів у створенні вартості. Такий підхід дозволяє адекватно відобразити економічну природу цифрових платформ та усунути недоліки моделі «створення вартості».
Запропоновано авторську класифікацію ризиків виникнення постійних представництв у цифровій економіці, яка включає: функціонально-віртуальні ризики, ризики дистанційної присутності, ризики даних та алгоритмічної взаємодії, ризики змішаної діяльності (on-site/off-site).
Підкреслено, що наявні проблеми є не лише наслідком правових прогалин, а й результатом недосконалості наявних критеріїв прив’язки прибутку до конкретної держави. Доведено, що використання функціонального аналізу, принципу витягнутої руки, правила антифрагментації та оновлених підходів до кваліфікації підготовчої й допоміжної діяльності становлять важливі кроки до більш об’єктивного визначення податкових зобов’язань підприємств у місцях фактичного створення вартості.
Встановлено, що одним з ключових викликів податкового права в умовах диджиталізації є визначення меж податкового суверенітету держави та його реалізації, оскільки за межами власної території держава може застосовувати податкову юрисдикцію лише за наявності відповідного правового зв’язку, встановленого міжнародним договором або іншими критеріями прив’язки. Пропонується для обґрунтування поширення податкової юрисдикції доводити наявність легітимного зв’язку (legitimate link) між доходом або особою та державою.
Дата реєстрації
2026-05-25
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-08 / 2026-07-01
