Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U002068, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 29-05-2026 Статус Запланована Назва роботи Оптимізація періопераційного знеболення при абдомінальній гістеректомії Здобувач Поліщук Людмила Миколаївна, Керівник Ткаченко Руслан Опанасович Опонент Кобеляцький Юрій Юрійович Опонент Філик Ольга Володимирівна Рецензент Біляєв Андрій Вікторович Рецензент Жежер Андрій Олександрович Опис Дисертацію присвячено підвищенню ефективності анестезіологічного забезпечення періопераційного періоду при абдомінальній гістеректомії (АГ) шляхом обґрунтування різних варіантів анестезії на підставі вивчення періопераційних змін гемодинаміки, маркерів стресу, інтенсивності больового синдрому та перебігу післяопераційного періоду. У проспективному рандомізованому відкритому дослідженні обстежено 118 пацієнток. Залежно від варіанту анестезії пацієнток розділили на 3 групи. Група 1 (n = 47) — АГ проводили в умовах мультимодальної малоопіоїдної загальної інгаляційної анестезії севофлюраном на тлі тотальної міоплегії з підтриманням ШВЛ (ММЗА). Група 2 (n = 33) — АГ проводилася в умовах спінальної анестезії гіпербаричним бупівакаїном (САБ) з седацією пропофолом. У пацієнток групи 3 (n = 38) АГ здійснювали під спінальною анестезією з інтратекальним введенням ад’ювантів (морфіну, фентанілу, дексаметазону) та седацією дексмедетомідином – ад’ювантна спінальна анестезія (АСА). При вивчені змін гемодинаміки під час АГ встановлено, що нейроаксіальна анестезія характеризується вищою частотою нормальних показників артеріального тиску порівняно з ММЗА (OR1 – 2 = 0,18; р=0,001; OR1 – 3 = 0,15; р=0,001). Шанс розвитку гіпертензії в групі ММЗА був у 33 рази вищим, ніж у САБ (р=0,001) та у 8,44 рази вищим, ніж при проведенні АСА (р = 0,03). Застосування АСА забезпечувало найменшу кількість гіпотензивних реакцій (13,1%), однак у 23,6% випадків супроводжувалося брадикардією на початку оперативного втручання (р = 0,044), що пов’язано з інфузією дексмедетомідину. З’ясовано вплив анестезії при АГ на періопераційну стрес-відповідь. Проведення АСА забезпечувало кращий контроль гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі та метаболічного відгуку на хірургічний стрес: приріст кортизолу на травматичному етапі операції становив +7,1% відносно вихідного рівня (p > 0,05), тоді як у групі САБ — +17,2% (р > 0,05), а при ММЗА — +56,1% (p = 0,001). Частота стресової гіперглікемії (> 7,8ммоль/л) була найнижчою в групі АСА — 0%, у групі САБ — 10%, а при проведенні ММЗА вона досягала 28,1% (p = 0,0018). Незалежно від варіанту знеболення формувалась запальна відповідь на хірургічне втручання, однак її інтенсивність залежала від типу анестезії. Найвищий рівень IL-6 через 24 години фіксувався у САБ — 3,31 ± 0,97 пг/мл (p < 0,001). Водночас рівень IL-10 знижувався у всіх групах, але був статистично найнижчим у ММЗА — 2,30 ± 0,91 пг/мл. Наявність дисбалансу цитокінового профілю (IL-6/IL-10) при застосуванні ММЗА вказувало на переважання прозапальної реакції, тоді як непряма протизапальна дія дексаметазону в групі АСА дозволяла зберігати відносний імунний гомеостаз. Доведено вплив варіантів анестезії при АГ на інтенсивність післяопераційного болю та потребу в аналгетиках. Встановлено, що проведення АСА забезпечувало якіснішу аналгезію, що проявлялося достовірно більшим часом до першого введення морфіну (342,1 ± 53,7 хв), зменшенням потреби у опіоїдах у 2,2 рази в порівнянні з досліджуваними групами та подовженням тривалості сенсорного і моторного блоку на 165,8% та 119,1% відповідно у порівнянні із САБ. Вперше доведено, що застосування дексаметазону як інтратекального ад’юванту під час операції достовірно зменшує частоту ПОНБ у 3,47 рази (z = −2,932; p = 0,005) при субарахноїдальному введенні опіоїдів. Підтверджено виникнення шкірного свербежу виключно у групі АСА 15,8%, що достовірно асоціювалося з інтратекальним введенням опіоїдів. Вперше для виявлення розвитку хронічного післяопераційного больового синдрому (ХПОБ) після АГ було застосовано адаптовану анкету ABPI-SF. Вона дозволяє кількісно оцінити наявність та інтенсивність болю в ділянці хірургічного втручання, навіть за умови його низької інтенсивності і тісно корелює з широко вживаною анкетою Кліланда (r = 0,702; p = 0,019), але більш проста для використання. Проведене анкетування пацієнток через 3 місяці після гістеректомії за адаптованою анкетою BPI-SF показало, що частота випадків ХПОБ у групі ММЗА була достовірно найбільшою (19,1%). Попри відсутність статистичної значущості, відносний ризик розвитку ХПОБ знижувався на 45–50% у пацієнток, яким проводили спінальну анестезію (RR - 0,55 [95% ДІ: 0,18–1,64]). Очевидна тенденція до зниження ризику ХПОБ дозволяє вважати нейроаксіальну анестезію профілактично ефективною в контексті запобігання хронізації болю. Рівень задоволеності анестезією був статистично порівнянним в усіх групах (> 75,7% оцінок «відмінно»). На підставі порівняльного аналізу, науково обґрунтовано оптимальну схему анестезіологічного забезпечення при АГ, що передбачає інтратекальне введення гіпербаричного бупівакаїну (16 мг), морфіну гідрохлориду (100 мкг), фентанілу (20 мкг) та дексаметазону (4 мг) на тлі внутрішньовенної седації дексмедетомідином. Ця стратегія покращує контроль гемодинаміки й болю, мінімізує стрес-метаболічне навантаження, запальну відповідь та має тенденцію до зниження ризику розвитку хронічного післяопераційного болю, однак супроводжується підвищенням частоти шкір Дата реєстрації 2026-05-29 Додано в НРАТ 2026-05-29 Закрити