Дисертація доктора філософії. Гавур Віталій Андрійович. "Україна–Японія: політичні та культурні відносини в кін. XX – поч. XXI ст."

Реєстраційний номер

0826U002205, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

08-07-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

"Україна–Японія: політичні та культурні відносини в кін. XX – поч. XXI ст."

Здобувач

Гавур Віталій Андрійович,

Керівник Алексієвець Леся Миколаївна
Опонент Каліщук Оксана Миколаївна
Опонент Іванець Тетяна Мирославівна
Опонент Скакальська Ірина Богданівна
Рецензент Прийдун Степан Васильович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Опис

Актуальність обраної теми дослідження полягає у трансформації міжнародного середовища впродовж кінця ХХ – початку ХХІ ст., обумовленої зміною глобальної конфігурації сил, яка, своєю чергою, внесла корективи до глобальної системи безпеки та міжнародного ринку, а також породила як нові можливості, так і ризики. Така ситуація, своєю чергою, вказує на необхідність дослідження партнерських відносин України з іншими країнами (зокрема, із Японією), простеження та детального аналізу історичного процесу побудови партнерства, вивчення нереалізованих можливостей та потенційно перспективних напрямів, які здатні привести до реалізації інтересів усіх сторін співпраці. Не менш важливим є пошук спільних цінностей, а також дослідження історичних травм та формування на цій основі коректних висновків, які могли б суттєво посприяти порозумінню в двосторонньому діалозі України та Японії та поглибити їхнє партнерство. Впродовж другої половини ХХ ст. зовнішня політика Японії була спрямована згідно з «доктриною Йошіди», яка передбачала ставку на економічний розвиток та забезпечення безпеки переважно з боку США. В умовах Холодної війни цей підхід на практичному рівні себе виправдав. Після 1991 р., Японія залишила своїм пріоритетом альянс із США, але водночас намагалась віднайти нову модель зовнішньополітичного позиціонування, що підкреслювала б її сильні сторони, надавала нові перспективи в політичному діалозі, економіці та оборонній сфері, а також відповідала б очікуванням з боку міжнародної спільноти. Тож упродовж наступних десятиліть країна реалізувала трансформації в сфері безпеки та розширювала двосторонню та багатосторонню співпрацю в Індо-Тихоокеанському просторі та за його межами, збільшувала свою участь в різноманітних міжнародних організаціях та активно надавала гуманітарну допомогу багатьом країнам світу. У дослідженні розглянуті фактори, які здійснили вплив на зовнішньополітичне позиціонування Японії з 1945 р.: безпекові виклики, економічні та демографічні проблеми, технологічна конкуренція, участь в міжнародних організаціях, а також зміна балансу сил. Детально проаналізовано пріоритети зовнішньої політики Японії, викладені в таких оглядах і документах, як «Блакитна книга дипломатії», а також у стратегії національної безпеки та оборони, стратегії кібербезпеки; досліджено зміни, впроваджені внаслідок переглядів трьох принципів передачі оборонного обладнання та технологій. Дисертаційне дослідження ілюструє процес поступової перебудови зовнішньої політики Японії: від просто економічно могутньої країни до країни, яка значно активніше залучена у світові справи та здобуває дедалі більші оборонні можливості. У дослідженні доведено, що Японія після 1991 р. стала все більше залучатися до питань безпеки на регіональному та глобальному рівнях, поступово розбудовуючи мережу двосторонніх та багатосторонніх відносин. У дослідженні подано періодизацію українсько-японських відносин за означений період із наступними етапами: 1991–2013 рр.; 2014–2021 рр.; від 2022 р. Висвітлено та доведено, що впродовж 1991–2013 рр. відносини між двома країнами розбудовувалися поступово, подекуди демонструючи моменти значної динаміки. Японія надавала суттєво більший обсяг допомоги, зокрема в рамках Офіційної допомоги розвитку. Також важливим вектором співпраці була проблема подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а з 2011 р. — на японській АЕС «Фукушіма-1». В наступний історичний період двосторонні відносини пожвавилися, зважаючи на Євромайдан та російське вторгнення в Україну. Японія розглядала Україну як жертву неспровокованої агресії та порушення міжнародного права з боку російської сторони. У подальші роки Японія надала Україні гуманітарну, фінансову допомогу, не визнала окупації Криму, проте, реалізуючи власні стратегічні інтереси, намагалась вибудувати конструктивний діалог з РФ щодо повернення Північних територій. Великі успіхи були досягнуті на рівні політичного діалогу, що призвело до підписання Угоди про сприяння та захист інвестицій (2015 р.), а також угоди щодо консультацій з безпеки у форматі 2+2 (2018 р.). З моменту російського повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. відбулась найбільша інтенсифікація українсько-японського діалогу. Доведено, що в очах японських політиків та суспільства повномасштабний етап російсько-української війни бачиться як загроза самій Японії, що виражено в вразі Ф. Кішіди «Україна сьогодні може стати Східною Азією завтра». Також слід відзначити, що присутність української культури в Японії стала помітнішою, ніж до того. Популярність японської культури в Україні теж поступово зростала. Результати дослідження вказують на те, що розвиток українсько-японських відносин є дуже перспективним напрямом для зовнішньої політики обох держав. Зміни, що відбулися в цьому напрямку після 2011, 2014 та 2022 років, чітко свідчать про поглиблення двосторонньої співпраці в політичному діалозі та культурі, які, своєю чергою, закладають фундамент для реалізації економічних та безпекових інтересів.

Дата реєстрації

2026-06-04

Додано/оновлено в НРАТ

2026-06-04 / 2026-07-23