Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U002408, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи Адвокат як суб’єкт адміністративного права Здобувач Ковальчук Олег Миколайович, Керівник Ільєва Наталія Василівна Опонент Лютіков Павло Сергійович Опонент Манжула Андрій Анатолійович Рецензент Левенець Анжела Вікторівна Рецензент Гаран Ольга Володимирівна Опис Дисертацію присвячено дослідженню адвоката як суб’єкта адміністративного права. Так, на підставі дослідження історії розвитку наукових думок про суб’єктів адміністративного права за останні тридцять років встановлено, що уявлення про суб’єктів адміністративного права та їх класифікацію постійно змінювалися – починаючи від констатації, що такими суб’єктами (як і у цивільному праві) є фізичні і юридичні особи, і закінчуючи розумінням специфіки як публічно-правового регулювання, так і суб’єктів публічних правовідносин, а разом із і цим виділенням: 1) суб’єктів, що наділені публічно-владними повноваженнями (суб’єкти публічного адміністрування); 2) суб’єктів, природа яких залишається приватноправовою, втім вони вимушені з певних обставин і причин приймати участь у публічних правовідносинах (приватні особи). Втім, критичний аналіз представлених в наукових джерелах класифікацій суб’єктів адміністративного права показує, що і цю класифікацію не можливо назвати ідеальною, адже вона не відповідає на чисельні питання як теоретичного, так і практичного рівня. На підставі аналізу різних класифікацій суб’єктів адміністративного права та критеріїв їх диференціації доведено, що більшість із них втратили або теоретичне значення, або практичне значення, або одночасно позбавлені як теоретичного, так і практичного значення. Зокрема, доведено, що: 1) частина класифікацій пропонується без визначення і обґрунтування якогось одного критерію диференціації; 2) є класифікації, які пропонують перелік логічно неузгоджених між собою елементів, що відбувається при використанні двох і більше критеріїв класифікації; 3) більшість із класифікацій мають високий рівень теоретичного абстрагування, що не дозволяє використовувати їх до всіх правових ситуацій, які виникають на практиці; 4) окремі класифікації не відповідають сучасним потребам теорії адміністративного права, а тому визнаються такими, що втратили методологічні властивості в адміністративному праві (наприклад, класифікація суб’єктів на фізичних і юридичних осіб); 5) основні класифікації, що представлені в наукових джерела, ігнорують існування такого специфічного учасника адміністративних правовідносин як адвокат. На підставі аналізу класифікацій правосуб’єктності, які представлені в наукових джерелах, доведено, що правосуб’єктність поділяється: 1) в залежності від особливостей публічно-правового чи приватноправового регулювання на три види: а) правосуб’єктність у приватному праві; б) правосуб’єктність у публічному праві; в) правосуб’єктність у приватно-публічному праві (виходячи з цієї класифікації адвокат, як учасник адміністративних правовідносин, має публічну правосуб’єктність); 2) в залежності від особливостей суб’єкта права на два види: а) правосуб’єктність фізичних осіб; б) правосуб’єктність юридичних осіб (стосовно адвоката така класифікація позбавлена методологічного значення); 3) в залежності від рівня правового регулювання статусу особи на два види: а) загальна правосуб’єктність; б) спеціальна правосуб’єктність (стосовно адвоката ця класифікація має теоретичне і практичне значення лише у тому випадку, коли загальну правосуб’єктність розглядати як міжгалузеву, а спеціальну правосуб’єктність – як галузеву); 4) в залежності від галузевої диференціації права виділяють конституційну, адміністративну, цивільну, кримінальну процесуальну правосуб’єктність та ін. (виходячи з цієї класифікації адвокат має адміністративну правосуб’єктність). Запропоновано в залежності від функціонального призначення норм права та правовідносин поділяти правосуб’єктність три види: а) матеріальну; б) процедурну; в) процесуальну. Наголошено на тому, що ця класифікація правосуб’єктності адвоката має як теоретичне, так і практичне значення в адміністративному праві. Аргументовано позицію, згідно з якою адміністративна правосуб’єктність адвоката умовно поділяється на три взаємоузгоджені та взаємопохідні складові – матеріальну, процедурну і процесуальну правосуб’єктність, де матеріальна адміністративна правосуб’єктність є передумовою можливості трансформації у адміністративну процедурну та у адміністративну процесуальну правосуб’єктність і являє собою передбачену нормами чинного матеріального законодавства (нормами законодавства про адвокатуру і адвокатську діяльність та нормами адміністративного законодавства) потенційну здатність адвоката бути носієм прав і обов’язків у сфері регулювання адміністративного права і відповідно такі права реалізовувати, а обов’язки виконувати власною участю в адміністративних правовідносинах. Встановлено, що матеріальний адміністративно-правовий статус адвоката охоплює потенційну його, передбачену чинним законодавством, можливість участі, саме як особи, що за своїм професійним спрямуванням є обов’язковим чи можливим учасником, у всіх без винятку відносинах сфери публічного адміністрування. Оскільки матеріальний адміністративно-правовий статус адвоката може бути визначенийвиключно матеріальними нормами права. Дата реєстрації 2026-06-10 Додано в НРАТ 2026-06-10 Закрити