Реєстраційний номер
0826U002914, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
24-07-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Відповідальність за пособництво державі-агресору за кримінальним правом України
Здобувач
Ковальчук Микола Романович,
Керівник Бурда Степан Ярославович
Опонент Мовчан Роман Олександрович
Опонент Політова Анна Сергіївна
Рецензент Газдайка-Василишин Ірина Богданівна
Рецензент Мармура Олег Зіновійович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Львівський державний університет внутрішніх справ
Опис
У результаті комплексного дослідження кримінальної відповідальності за пособництво державі-агресору, передбаченої статтею 111-2 Кримінальний кодекс України, сформовано цілісне бачення теоретичних засад, нормативної конструкції, проблем кваліфікації та караності відповідного складу кримінального правопорушення, а також його місця у системі кримінально-правового захисту основ національної безпеки України в умовах триваючої збройної агресії. Узагальнення результатів, отриманих у межах трьох розділів роботи, дає підстави для формулювання таких системних висновків.
Стан наукової розробки проблеми характеризується високою інтенсивністю, але концептуальною незавершеністю. Запровадження статті 111-2 КК України стало реакцією законодавця на трансформацію форм співпраці з державою-агресором після початку повномасштабної фази збройної агресії. Упродовж 2022-2024 років у науковому середовищі сформувався значний масив публікацій, присвячених аналізу новели. Водночас ці дослідження переважно мають фрагментарний і догматичний характер, зосереджуючись на елементах складу кримінального правопорушення та питаннях відмежування від суміжних норм. Попри інтенсивність наукового обговорення, єдності щодо правової природи статті 111-2 КК, меж її застосування та співвідношення з іншими складами злочинів проти основ національної безпеки не досягнуто. Це свідчить про перехідний стан доктринального осмислення відповідної норми та необхідність подальшого системного узагальнення.
Поява статті 111-2 КК України є проявом диференціації кримінальної відповідальності, а не класичної криміналізації нової поведінки. Аналіз ознак криміналізації дозволяє дійти висновку, що поведінка, пов’язана з наданням допомоги іноземній державі у підривній діяльності проти України, вже була охоплена положеннями про державну зраду. Відтак запровадження окремої норми не означає встановлення відповідальності за якісно новий вид суспільно небезпечного діяння. Йдеться про нормативне виокремлення окремих форм сприяння державі-агресору з метою більш гнучкої оцінки їх суспільної небезпечності, розширення кола суб’єктів та уточнення санкцій. Соціальна обумовленість цієї норми полягає у зміні політико-правових акцентів у період воєнного стану та прагненні держави адаптувати кримінально-правові механізми до нових форм внутрішніх загроз.
Об’єкт пособництва державі-агресору має комплексний характер і зосереджується передусім на воєнній безпеці як складовій національної безпеки. Методологічно виправданим є розуміння об’єкта складу як охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Родовим об’єктом є відносини у сфері забезпечення національної безпеки, тоді як безпосереднім – воєнна безпека, що охоплює обороноздатність, військову спроможність та здатність держави протидіяти збройній агресії. Водночас залежно від конкретної форми діяння можуть порушуватися й додаткові факультативні об’єкти – життя і здоров’я осіб, власність, громадська безпека, функціонування органів державної влади чи критичної інфраструктури. Такий багатовекторний характер суспільної небезпечності обумовлює підвищену цінність об’єкта та виправдовує суворість санкції, але водночас вимагає високого рівня правової визначеності.
Законодавча конструкція об’єктивної сторони є формальною, превентивною за своєю природою, але містить ризики розширеного тлумачення. Склад кримінального правопорушення сконструйовано як формальний: для настання відповідальності достатнім є сам факт вчинення передбачених дій без необхідності доведення конкретних шкідливих наслідків. Такий підхід відповідає завданню запобігання загрозам на ранніх стадіях. Водночас використання оціночних категорій, зокрема поняття «підтримка» чи «інша допомога», створює небезпеку надмірно широкого тлумачення. Відсутність чітких критеріїв істотності або мінімального порогу суспільної небезпечності може призводити до криміналізації діянь, що не становлять реальної загрози воєнній безпеці. Тому підвищення якості нормативної техніки та конкретизація диспозиції є об’єктивною потребою подальшого вдосконалення законодавства.
Співвідношення статті 111-2 із нормами про державну зраду та колабораційну діяльність характеризується елементами колізійності та нормативного дублювання. Перетин ознак із положеннями про державну зраду та колабораційну діяльність зумовлює складні проблеми кваліфікації. У низці випадків однакові фактичні обставини можуть підпадати під декілька норм із різними санкціями, що ставить під загрозу принцип правової визначеності та пропорційності. Застосування формальних правил конкуренції не усуває змістовних суперечностей. Відсутність універсальних критеріїв розмежування підвищує ризик неоднакової судової практики. Тому системний перегляд співвідношення норм розділу І Особливої частини КК України є необхідною умовою внутрішньої узгодженості кримінального законодавства.
Подальше вдосконалення законодавства має здійснюватися шляхом системної уніфікації норм про злочини проти основ національної безпеки.
Дата реєстрації
2026-06-29
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-30 / 2026-08-19