Реєстраційний номер
0826U004481, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
11-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Конституційно-правові засади забезпечення соціального діалогу в Україні та країнах Європейського Союзу
Здобувач
Падалка Артем Володимирович,
Керівник Жук Наталія Анатоліївна
Опонент Процюк Ігор Валерійович
Опонент Гуцуляк Олена Ігорівна
Рецензент Гришко Лілія Миколаївна
Рецензент Головащенко Ольга Сергіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України
Опис
Дисертацію присвячено історико-теоретичному та порівняльно-правовому дослідженню конституційно-правових засад забезпечення соціального діалогу в Україні та країнах Європейського Союзу. На цій основі визначено сутність соціального діалогу як багатоаспектної суспільної і конституційної цінності та сформовано авторську концепцію його правового регулювання як інституційно спроможного інструменту соціальної держави, адаптованого до умов євроінтеграції, цифрових трансформацій і повоєнного відновлення України.
Обґрунтовано, що соціальний діалог належить до предмета конституційно-правового регулювання, а відносини, які виникають у його межах, є конституційно-правовими. Встановлено, що предметом соціального діалогу охоплюється широке коло конституційних цінностей і прав людини у сферах праці, зайнятості, соціального забезпечення, економічного розвитку, гуманітарної політики та екології. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема запропоновано визначення категорії «конституційно-правові засади соціального діалогу» та сформульовано їх ознаки.
Визначено конституційну природу соціального діалогу як фундаментального принципу демократії участі та інструменту реалізації соціальної функції держави. Доведено його багатоаспектність як правової категорії та суспільно-правового явища, визначено ознаки соціального діалогу як конституційно забезпеченого засобу запобігання соціальним конфліктам і їх розв’язання. Аргументовано, що вихідними для формування цих засад є ідеї конфлікту та солідарності, діалектика яких відображає боротьбу і єдність колективних та індивідуальних інтересів, а рушійною ідеєю — соціальна солідарність як вияв загальної волі у взаємодії між державою, працею і капіталом, правовим втіленням якої є соціалізація та гуманізація праці й соціальна відповідальність власності. Запропоновано класифікацію засадничих ідей соціального діалогу за сферою їх виникнення з виокремленням тих, що набули конституційного закріплення: народного суверенітету, загального блага, природних прав людини, принципів демократії, правової і соціальної держави.
Визначено місце соціального діалогу в конституційному правопорядку ЄС та держав-членів: у реалізації соціального виміру політики держави; структурі acquis ЄС; належному врядуванні; системі джерел права; поглибленні європейської єдності й солідарності; механізмі «зеленої», цифрової та інклюзивної соціальної політики. Висвітлено роль соціального діалогу у правотворчості ЄС, у якій європейські соціальні партнери виступають співзаконодавцями з трудових і соціальних питань, а укладені ними автономні угоди — джерелами права ЄС і держав-членів.
Установлено, що основними етапами конституціоналізації соціального діалогу є формування системи джерел права на основі нової терміносистеми та поступова інституціоналізація на всіх рівнях. Доведено, що визначальними внутрішніми факторами є стан демократії та модель економіки, розвиток інститутів громадянського суспільства, незалежність профспілок, рівень суспільної довіри, вплив «позаконституційних центрів влади»; зовнішніми — членство у міждержавних організаціях та союзах і воєнний стан (для України); глобальними — технології четвертої промислової революції в контексті Цілей сталого розвитку. Виявлено тенденцію «десоціалізації» відносин між працею і капіталом на тлі кризи соціальної державності.
Підкреслено, що попри формування в Україні конституційно-правових засад соціального діалогу в дусі європейського конституціоналізму, досвід їх реалізації є суперечливим, непослідовним і неефективним у правовому, інституційному та організаційному вимірах: соціальний діалог не став правовою традицією, складовою належного врядування, джерелом правотворчості та засобом забезпечення соціальної солідарності. Доведено, що така специфіка зумовлена комплексом факторів, серед яких корупційно-олігархічна система, дерегуляція ринку праці та деіндустріалізація, вади законодавства, порушення державою гарантій соціального діалогу, відсутність традицій довіри між працею та капіталом, слабкість профспілкового руху, конституційні реформи 2004 і 2015 років та стан війни.
На основі аналізу моделей і форматів («двопартизм», «двопартизм плюс», «трипартизм», «трипартизм плюс») обґрунтовано, що в центрі нової архітектури його забезпечення в Україні мають перебувати пріоритети трипартизму на національному, галузевому і територіальному рівнях, взаємна довіра і спільна відповідальність репрезентативних соціальних партнерів, інституційна спроможність, верховенство права та відкритість публічної влади. Обґрунтовано доцільність комплексного реформування законодавства України про соціальний діалог на основі концепції, розробленої за участю соціальних партнерів. Висунуто пропозицію щодо наукового та громадського обговорення доцільності проголошення в Конституції України загального блага і соціальної солідарності суспільними цінностями, а також конституційного закріплення соціальної відповідальності власності й обов’язку держави щодо їх гарантування.
Дата реєстрації
2026-08-11
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-11 / 2026-08-18
