Дисертація доктора філософії. Стоколяс Марія Володимирівна. Тілесність як предиспозиція та виражальна парадигма музичного виконавства

Реєстраційний номер

0826U004719, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

04-09-2026

Статус

Захищена

Назва роботи

Тілесність як предиспозиція та виражальна парадигма музичного виконавства

Здобувач

Стоколяс Марія Володимирівна,

Керівник Катрич Ольга Тарасівна
Опонент Іванніков Тимур Павлович
Опонент Опарик Лариса Миколаївна
Рецензент Антонюк Ірина Миколаївна
Рецензент Жишкович Мирослава Андріївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка

Опис

У дисертаційному дослідженні здійснено обґрунтування категорії тілесності як фундаментальної основи виконавського процесу, де тіло митця не просто підпорядковується інтелектуальному замислу, а виступає безпосереднім генератором ідеї, динамічною формою художнього самовираження та універсальним засобом трансляції художніх смислів. Актуальність теми зумовлена необхідністю подолання фрагментарності у вивченні природи музикування та відсутністю комплексних мистецтвознавчих праць, які розглядають тілесність як виражальну парадигму музичного виконавства. Специфіка вокального мистецтва, де саме тіло співака є генератором вокального процесу, робить кожен виконавський акт унікальним явищем, де тілесність матеріалізується в музичній інтонації, звуконапруженні та актуалізується у виконавській пластиці. Дослідження тілесності у музичному виконавстві на прикладі українського вокального естрадного мистецтва ХХ століття дозволяє глибше осмислити механізми духовного й фізичного втілення митця, переосмислити та об'єднати погляди на виконавську практику навколо тілесної природи музичного виконавства. Метою дослідження є обґрунтування тілесності як базової передумови та важливого виражального засобу в музичному виконавстві. Об’єкт дослідження – процес музично-виконавської творчості. Предмет дослідження – людська тілесність як виражальна парадигма музичного виконавства. Методологія дослідження базується на комплексному міждисциплінарному підході із залученням сукупності методів, що дозволяють дослідити феномен у фокусі різних наукових оптик: історико- ретроспективного, джерелознавчого, компаративного, феноменологічного, системного, семіотичного, загальнокультурологічного методів, а також методів моделювання та інтерпретаційного аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у спробі формування цілісної концепції тілесності як предиспозиції та виражальної парадигми в музично-виконавському мистецтві, а також в осмисленні історичних та мистецьких метаморфоз тілесності крізь призму українського вокального естрадного мистецтва ХХ століття. Теоретичною основою дослідження слугують праці з музикознавства, філософії, мистецтвознавства, літературознавства, соціокультурної історії, етномузикології, психології та вокальної педагогіки. Фундаментом концепції є теорія музичної інтерпретації Віктора Москаленка та теорія музично-виконавських архетипів Ольги Катрич. Музикознавчий блок джерел формують розвідки К. Аббате, В. Антонюк, М. Догантан-Дак, О. Катрич, О. Козаренка, Е. Курта, Е. Ле Гвін, О. Маркової, В. Москаленка, Ю. Ніколаєвської, Т. Орнінг, Ж.-Ж. Руссо та ін.; філософський – праці Т. Адорно, Дж. Батлер, С. де Бовуар, Е. Гусерля, Д. Левіна, Б. Массумі, М. Мерло-Понті, Ж.-Л. Нансі, Е. Саїда, Ж.-П. Сартра, Б. Спінози, М. Фуко, Р. Шустермана та ін.; мистецький – дослідження Ж. Вігарелло, Е. Вінда, А. Корбена та ін.; культурологічний – Т. Возняка, Й. Гейзінги, Т. Гундорової, У. Еко, В. Єрмолаєвої, О. Зелінського, О. Козаренка, У. Конвалюк, М. Мозгового та ін.; педагогічний – праці Ф. М. Александера, Дж. Естілл, А. Лессака, К. Лінклейтер, С. Ріггса, К. Садолін, Н. Шепеленко та ін. У роботі простежено метаморфози тілесних моделей та концептуальних трансформацій тілесності в різні історико-культурні епохи, оскільки кожна соціокультурна парадигма диктувала свій унікальний «тілесний канон», що визначав межі дозволеної експресії та сценічної поведінки. Проаналізовано, як через тілесність у живописі, архітектурі, театрі й музиці кодувалися та декодувалися світоглядні орієнтири людства. У дисертації музичне виконавство розглянуто крізь призму категорій «тілесної інтонації» та виконавських архетипів, що виявляються через соціокультурні, політичні й ментальні контексти епохи. Доведено, що тіло вокаліста постає первинним інструментом і простором інтерпретації, здатним транслювати смисли національної ідентичності. На прикладі українського вокального естрадного мистецтва ХХ століття обґрунтовано, що тілесність постає «згорненою» в інтонації і «розгортається» під час виконання у динамічний рельєф звуку та пластичного жесту. Виявлено соціально-політичні детермінанти й соціокультурні «рамки», що обумовили етапи розвитку та трансформації репрезентації тіла в українському просторі, а також здійснено комплексний інтерпретаційний аналіз знакових виконавських феноменів (зокрема, творчої співпраці Б. Весоловського та І. Яросевич). Визначено й класифіковано тілесно-орієнтовані, когнітивні та нейрофізіологічних методики як чинник формування художньої виражальності у сучасній вокальній педагогіці.

Дата реєстрації

2026-08-20

Додано/оновлено в НРАТ

2026-08-20 / 2026-09-07