Дисертація доктора філософії. Пустовіт Ярослав Борисович. Використання штучного інтелекту в підвищенні обороноздатності України: аспект публічного управління

Реєстраційний номер

0826U005573, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Використання штучного інтелекту в підвищенні обороноздатності України: аспект публічного управління

Здобувач

Пустовіт Ярослав Борисович,

Керівник Форостовець Альона Сергіївна
Опонент Вольська Олена Михайлівна
Опонент Споришев Костянтин Олександрович
Рецензент Федоренко Тетяна Вікторівна
Рецензент Дабіжа Віра Василівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Заклад вищої освіти "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Опис

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано науково-практичні підходи до вдосконалення публічного управління використання штучного інтелекту в підвищенні обороноздатності України. Систематизовано вітчизняні й зарубіжні наукові підходи до визначення сутності штучного інтелекту, уточнено його співвідношення із суміжними технологічними категоріями та конкретизовано основні технологічні, функціональні й системні характеристики на основі історичного та компаративного аналізу. Обґрунтовано, що в контексті публічного управління штучний інтелект доцільно розглядати як інструмент інформаційно-аналітичного забезпечення, прогнозування, планування та підтримки прийняття управлінських рішень, використання якого сприяє посиленню інституційної спроможності держави. Розкрито сутність обороноздатності держави як комплексного об’єкта публічного управління в системі національної безпеки, формування та розвиток якого забезпечуються взаємодією військових, економічних, технологічних, інформаційних, кадрових та організаційно-управлінських складових. За результатами історико-ретроспективного аналізу виокремлено п’ять етапів становлення обороноздатності України, що відображають еволюцію управлінських підходів від формування нормативно-інституційних засад оборони до розвитку комплексного й адаптивного управління оборонними ресурсами та спроможностями. Уточнено зміст категорії «забезпечення обороноздатності держави» як безперервного процесу цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів щодо формування, підтримання, розвитку та реалізації оборонного потенціалу й оборонних спроможностей відповідно до пріоритетів державної політики у сфері національної безпеки і оборони. Розмежовано поняття «оборона», «обороноздатність», «оборонний потенціал», «оборонні спроможності» та «забезпечення обороноздатності», що дозволило конкретизувати роль публічного управління у формуванні та розвитку обороноздатності держави. Обґрунтовано інтегрувальну роль публічно-управлінського узгодження у процесі перетворення оборонного потенціалу на оборонні спроможності. Визначено взаємозв’язок основних складових управлінського процесу забезпечення обороноздатності держави, зокрема оцінювання безпекових загроз, визначення оборонних потреб, мобілізації та розподілу ресурсів, координації діяльності уповноважених суб’єктів, розвитку оборонних спроможностей і коригування управлінських рішень на основі зворотного зв’язку. Доведено, що результативність забезпечення обороноздатності залежить не лише від наявності відповідного оборонного потенціалу, а й від спроможності системи публічного управління забезпечувати узгодженість, послідовність та адаптивність управлінських дій. Систематизовано теоретичні підходи до використання штучного інтелекту в системі публічного управління сектором безпеки і оборони, серед яких виокремлено інструментальний, аналітико-прогностичний, інституційно-управлінський, ризик-орієнтований та адаптивний підходи. На цій основі обґрунтовано п’ять взаємопов’язаних функціональних напрямів застосування штучного інтелекту в публічному управлінні забезпеченням обороноздатності держави: інформаційно-аналітичний, прогностичний, планувально-ресурсний, координаційний та контрольно-моніторинговий. Встановлено, що використання технологій штучного інтелекту за зазначеними напрямами створює передумови для підвищення обґрунтованості управлінських рішень, удосконалення оборонного планування, оптимізації ресурсного забезпечення, посилення міжвідомчої координації та розвитку оборонних спроможностей. Аргументовано, що вплив штучного інтелекту на підвищення обороноздатності держави має переважно опосередкований характер і реалізується через вдосконалення управлінських процесів за умови належного інституційного забезпечення, управління ризиками, збереження людського контролю та відповідальності за прийняття управлінських рішень. Проаналізовано нормативно-правові засади використання штучного інтелекту для підвищення обороноздатності України. Встановлено, що чинні стратегічні та програмні документи формують загальні політико-правові передумови розвитку технологій штучного інтелекту, проте не забезпечують комплексного правового регулювання особливостей їх розроблення, впровадження та застосування в оборонній сфері. Виявлено нормативно-правові прогалини, пов’язані з відсутністю спеціалізованого галузевого регулювання, недостатньою визначеністю правового статусу автономних і напівавтономних систем озброєння, рівнів людського контролю, критичних функцій таких систем та процедур оцінювання правомірності їх використання. Обґрунтовано необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення впровадження штучного інтелекту в секторі безпеки і оборони з урахуванням міжнародних стандартів, оборонних потреб держави та необхідності недопущення надмірних адміністративних обмежень, здатних уповільнювати технологічні інновації.

Дата реєстрації

2026-11-03

Додано/оновлено в НРАТ

2026-11-03 / 2026-11-03