Реєстраційний номер
0525U000456, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор історичних наук
Дата захисту
28-10-2025
Статус
Підтверджена МОН
Назва роботи
Сакральне мистецтво Римо-Католицької Церкви на землях України XVIII – початку ХХІ ст.: історико-культурний аспект
Здобувач
Дем’янчук Андрій Львович, Кандидат мистецтвознавства
Консультант Сухий Олексій Миколайович
Опонент Литвин Микола Романович
Опонент Яців Роман Миронович
Опонент Пилипів Ігор Васильович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Львівський національний університет імені Івана Франка
Опис
У науковій роботі представлено історію розвитку Римо-Католицької Церкви та стан сакрального мистецтва на землях України XVIII – початку ХХІ ст.
Встановлено основні періоди розвитку, занепаду та відродження Римо-Католицької Церкви, а також стан сакрального мистецтва на землях України XVIII – початку ХХІ ст.
У період, який тривав до часу поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) відбувся значний розвиток сакрального мистецтва в римо-католицьких костелах і монастирях: відновлення давніх та побудова нових святинь, оздоблення інтер’єрів та екстер’єрів, виготовлення нових виробів літургійного призначення тощо. Значною мірою це було пов’язано з тим, що Римо-Католицька Церква у цей час мала великий вплив на процеси, які відбувалися в суспільстві. Однак цей вплив значно зменшився після поділів та анексії східних територій Російською імперією.
На західноукраїнських землях найбільший розвиток сакрального мистецтва простежується у XVIІІ – першій третині XХ ст. Водночас міжвоєнний період (1918–1939) ознаменувався інтенсивним будівництвом сакральної архітектури. У Львові (1855–1939) було споруджено 23 римо-католицьких храми. Сакральне мистецтво цього періоду характеризувалося впливом барокового стилю, поверненням до історичних архітектурних стилів (таких як неоготика, неокласицизм та необароко), а також появою нових стилістичних підходів.
У радянський період на східних землях України (1919–1941, 1944–1991) та на землях Західної України (1939–1941, 1944–1991) відбувалося переслідування Римо-Католицької Церкви та нищення пам’яток сакрального мистецтва. В цей період зруйновано сотні храмів, а ті, що вціліли використовували в господарських цілях. Радянський атеїстичний режим нищив не тільки пам’ятки сакрального мистецтва, а й переслідував людей усіх віросповідань, насамперед віруючих християн, які належали до Католицької Церкви (обох обрядів). Будівництво нових римо-католицьких храмів було суворо обмежене, а більшість перепрофільовано або зруйновано. Вціліли тільки ті святині, які були у великих містах і мали статус архітектурних пам’яток. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. розпочався період культурного та релігійного відродження. У 2007 р. за архієпископа-митрополита Львівського, кардинала Мар’яна Яворського, існувало 7 дієцезій, 804 парафії, 3 вищі духовні семінарії, 12 єпископів і близько 500 священиків. Чисельність вірних становила близько 1,5 млн осіб. На землях України працювала значна кількість священників, монахів та монахинь, яким завдячуємо відродженням Римо-Католицької Церкви. Зокрема, єпископ Рафал Керницький OFMConv (1912–1995), о. др. Генрик Мосінг (1910–1999) – видатний вчений лікар-епідеміолог, о. Ян Крапан (1932–2016), а також інші заслужені представники духовенства.
Нині в Україні діючими є сорок три санктуарії, з яких двадцять п’ять присвячені Пресвятій Діві Марії. Два санктуарії мають статус всеукраїнських. Це Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Святого Скапулярію (2011) / костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Бердичеві (Житомирська обл.) та Всеукраїнський санктуарій Страстей Господніх (2017), всеукраїнська кальварія (2024) / костел Святого Флоріана у Шаргороді (Вінницька обл.). Митрополит Львівський кардинал Мар’ян Яворський у Львівській архідієцезії (1995–2008) проголосив, підтвердивши декретами, десять дієцезіальних санктуаріїв. Митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький у Львівській архідієцезії (2008–2020) також проголосив десять санктуаріїв. Зазначимо, що костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Львові є давнім дієцезіальним санктуарієм Матері Божої Милостивої (1776) статус якому надав Львівський архієпископ Вацлав Єронім Сераковський. Центральне місце на вівтарях римо-католицьких святинь займають літургійні образи Ісуса Христа і Пресвятої Діви Марії. До найбільш відомих чудотворних образів, культ яких був розповсюджений в Україні, слід віднести ікони: Матері Божої «Salus Populi Romani», «Madonna del Perpetuo Soccorso», Матері Божої Ченстоховської, Матері Божої Милостивої, «Mater Misericordiae», образ Пресвятої Діви Марії Зцілення Хворих, а також образ Ісуса Милосердного.
У праці представлено життєвий шлях, пастирське служіння та культ покровителя Львівської архідієцезії блаженного Якова Стрепи (беатифікованого в 1910 р.), а також новітніх святих Львівської архідієцезії: святого Йосифа Більчевського – Львівського архієпископа митрополита та святого Зигмунта Гораздовського – прелата, засновника Згромадження сестер святого Йосифа (беатифікованих Папою Римським Йоаном Павлом ІІ у 1991 р. та канонізованих Папою Римським Бенедиктом ХVІ у 2005 р.). Ці святі відіграли значну роль у відродженні Львівської архідієцезії, розбудові святинь, благодійній підтримці бідних, духовній формації та євангелізації дітей та молоді.
Ключові слова: історія, сакральне мистецтво, Римо-Католицька Церква, Річ Посполита, Російська імперія, Австрійська імперія, Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, УРСР, Україна, XVIII–XXI ст.
Дата реєстрації
2025-10-22
Додано/оновлено в НРАТ
2025-10-22 / 2026-08-18
