Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U003197, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 28-11-2024 Статус Запланована Назва роботи Призначення заходів кримінально-правового характеру на підставі угоди про примирення та угоди про визнання винуватості Здобувач Большакова Дар’я Олександрівна, Керівник Рябчинська Олена Павлівна Опонент Горох Олексій Петрович Опонент Шкута Олег Олегович Рецензент Денисов Сергій Федорович Рецензент Дьоменко Сергій Васильович Опис Дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем щодо вдосконалення формалізації призначення заходів кримінально-правового характеру на підставі угоди про примирення та про визнання винуватості з метою сприяння однаковому їх розумінню й тлумаченню в практичній площині. У роботі сформульовано та розвинуто низку авторських ідей, значущих для науки кримінального права, які, визнаючи наукові досягнення попередників, надають змогу дещо по-новому осмислити можливості кримінального закону щодо правового регулювання призначення покарання та звільнення від покарання з випробуванням на підставі угод, а також виявити ресурси його вдосконалення, центральними з яких є такі: – узгодження покарання або ж призначення покарання та звільнення від нього з випробуванням сторонами угод у практиці їх укладення є неподільною складовою взаємних поступок на шляху до пошуку балансу у вирішенні конфлікту, який би задовольняв інтереси окремих осіб (сторін угод), суспільні інтереси та інтереси правосуддя. Утім вирішення кримінально-правового конфлікту через механізм укладення угод може досягти мети лише в разі, якщо кримінально-правові наслідки для винної особи, хай і більш поблажливі, ніж у провадженнях, що розглядаються в загальному порядку, будуть обрані відповідно до вимог закону; – прийняте в правовій доктрині розуміння інституту угод у кримінальному провадженні надає змогу цілком прийнятно ставитися до практики призначення покарання ближче до нижньої межі санкції в умовах відсутності принципових обтяжувальних обставин або ж переходу до іншого, більш м’якого покарання. У свою чергу, визнання процесу узгодження покарання для підозрюваного чи обвинуваченого як однієї з обов’язкових умов таких угод потребує наведення в змісті угоди тих істотних обставин кримінального провадження, що обґрунтовують його межі в конкретному випадку відповідно до загальних засад та спеціальних правил призначення покарання; – недоцільно як нівелювати відмінності щодо обґрунтування меж покарання, яке призначається судом при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди) та в провадженні на підставі угод, визначальною метою укладення яких з боку винної особи є саме пом’якшення кримінально-правового наслідку вчиненого кримінального правопорушення, так і зводити їх в абсолют; – визнання факту, що нормативно-правове регулювання правомочності суду призначити узгоджене сторонами угоди покарання, за відсутності будь-яких особливостей щодо його виду чи розміру, яке би уточнювало або доповнювало певну із загальних засад призначення покарання, не є спеціальним правилом призначення покарання, а скоріше загальною засадою призначення покарання, яка визначає повноваження суду, передбачені умовами угоди про примирення чи про визнання винуватості, відмінні від повноваження суду призначати покарання при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди), тобто інструментом узгодження положень матеріального та процесуального кримінального права; – за відсутності формалізованих приписів щодо особливостей призначення покарання на підставі угод, які би чітко розмежовували судову дискрецію та права сторін у питаннях узгодження покарання, враховуючи, що використані в статтях розділів Х та ХI приписи, де суд згадується як єдиний суб’єкт призначення покарання, актуальні до запровадження інституту кримінального провадження на підставі угод, коли сторонам угод надано право обирати можливі наслідки кримінально-правового характеру щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, на сьогодні не можуть виконувати роль єдино правильного орієнтира щодо чіткого розмежування повноважень сторін угоди та суду в цьому питанні; – тенденція останніх п’яти років свідчить про зменшення кількості відмов у затвердженні угод у кримінальному провадженні, що може підтверджувати поступове вироблення усталених підходів до правильного тлумачення та дотримання вимог кримінального й кримінального процесуального законодавства, зокрема в частині узгодження покарання сторонами угод. Дата реєстрації 2024-10-07 Додано в НРАТ 2025-01-02 Закрити