Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U003248, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Нестандартні форми зайнятості в Україні та зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аспект

Здобувач

Савчук Сергій Петрович,

Керівник Венедіктов Сергій Валентинович
Опонент Вишновецька Світлана Василівна
Опонент Шумило Михайло Миколайович
Опонент Середа Олена Григорівна
Рецензент Трунова Галина Анатоліївна

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

20-12-2023

Опис

Дисертацію присвячено дослідженню нестандартних форм зайнятості в Україні з урахуванням досвіду окремих зарубіжних країн. У дисертації визначено теоретичні засади правового регулювання нестандартних форм зайнятості. У Розділі 1 дослідження розглянуто особливості виникнення та становлення нестандартних форм зайнятості, проаналізовано понятійний апарат у сфері нестандартної зайнятості, а також наведено класифікацію нестандартних форм зайнятості. Здійснено порівняльно-правовий аналіз становлення та розвитку нестандартної зайнятості в Україні та зарубіжних країнах. Встановлено, що прискорений розвиток наведених форм зайнятості в Україні почався значно пізніше, ніж в більшості західних країн, в яких наведені форми зайнятості почали активно впроваджуватись та розвиватись починаючи з 70-х років ХХ століття. Зазначена обставина зумовлена передусім соціально-політичним фактором, пов’язаним з тривалим перебуванням України в наведений проміжок часу у складі СРСР та подальшим «перехідним» періодом, що припадав на першу половину 90-тих років ХХ століття. Ці чинники в значній мірі «пригальмували» процеси інтенсивного застосування і, відповідно, юридичної регламентації нестандартних форм зайнятості в Україні. До етапів становлення та розвитку нестандартних форм зайнятості в Україні належать: а) перший етап (друга половина ХІХ століття), зумовлений виникненням галузі трудового права та появою певних «стандартів» у реалізації права на працю і, відповідно, виключень із них; б) другий етап (початок ХХ століття – 70-ті роки ХХ століття), який характеризується формуванням та розвитком законодавства про працю та віднесенням до сфери його регулювання відносин «нестандартної робочої сили»; в) третій етап (70- ті роки ХХ століття – кінець ХХ століття), для якого характерною є детальна регламентація на законодавчому рівні «класичних» нестандартних форм зайнятості (тимчасова зайнятість (строкові трудові договори, короткострокова та сезонна праця), робота на умовах неповного робочого часу, а також надомна робота); г) четвертий етап (початок ХХІ століття – теперішній час), який передусім пов’язується з впливом цифрових технологій на всі сфери суспільного життя, наслідком чого є широке застосування «новітніх» нестандартних форм зайнятості, передусім, дистанційної роботи та роботи з використанням цифрових платформ. На підставі аналізу наукової літератури сформовано визначення нестандартних форм зайнятості, під якими слід розуміти будь-які форми трудової діяльності осіб, пов’язані із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати), що реалізуються з відступом від критеріїв, які притаманні стандартним трудовим правовідносинам, але, у більшості випадків, з поширенням на них гарантій, передбачених законодавством про працю. Нестандартні форми зайнятості здебільшого характеризуються наявністю однієї або декількох ознак: 1) тимчасовим характером праці та зменшеною кількістю робочих годин; 2) можливістю виконання трудової функції поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця; 3) широким використанням цифрових технологій; 4) можливістю відходу від традиційної двосторонньої моделі трудових правовідносин. Здійснено аналіз наукових праць щодо класифікації нестандартних форм зайнятості в Україні та на міжнародному рівні. Виокремлено наступні форми нестандартної зайнятості: 1) тимчасова зайнятість, яка проявляється в строкових трудових договорах, короткостроковій та сезонній праці; 2) робота на умовах неповного робочого часу та робота за викликом (трудовий договір з нефіксованим робочим часом); 3) багатосторонні трудові правовідносини (запозичена праця); 4) надомна та дистанційна робота; 5) робота з використанням цифрових платформ; 6) тіньова зайнятість та залежна самозайнятість. Особливістю наведених нестандартних форм зайнятості є те, що для окремих з них можуть бути характерними спільні ознаки. Наприклад, тимчасовий характер праці є притаманним не тільки для строкових трудових договорів, але й у більшості випадків для багатосторонніх трудових правовідносин. При цьому, окремі нестандартні форми зайнятості, можуть перебувати поза сферою регулювання національним трудовим законодавством. Це стосується, передусім, роботи з використанням цифрових платформ, яка протягом останніх років набуває значного поширення. Розділ 2 дослідження присвячено характеристиці сучасного стану нормативно-правового регулювання нестандартних форм зайнятості в Україні, а також розкриттю особливостей їх практичної реалізації на національному рівні. Проаналізовано нормативно-правові акти, присвячені регулюванню нестандартної зайнятості в Україні. Зроблено висновок про динаміку розвитку нестандартних форм зайнятості, адже з’явившись фактично одночасно із «стандартною» працею, нестандартна зайнятість постійно еволюціонує, потребуючи тим самим належного впорядкування в нормах національного законодавства про працю.