Реєстраційний номер
0825U001940, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
23-06-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Правочини у виконавчому провадженні
Здобувач
Телявський Анатолій Миколайович,
Керівник Верба Ольга Богданівна
Опонент Цебенко Соломія Богданівна
Опонент Притика Юрій Дмитрович
Рецензент Мелех Любомира Володимирівна
Рецензент Ковалів Мирослав Володимирович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Львівський державний університет внутрішніх справ
Опис
У дисертації здійснено комплексний аналіз правочинів, укладених у межах виконавчого провадження. Детально досліджено правову природу цих правочинів, їх місце в системі публічно-правових та приватно-правових відносин, а також особливості укладення та виконання окремих видів договорів у контексті примусового виконання судових рішень. У першому розділі дисертації розглянуто загальну характеристику правочинів у виконавчому провадженні, зокрема їх сутність, правову природу та класифікацію. Особливу увагу приділено питанням взаємодії публічно-правових та цивільно-правових елементів у таких правочинах. Другий розділ присвячено аналізу особливостей окремих видів правочинів, які укладаються у виконавчому провадженні стосовно майна, на яке звернуто стягнення. Третій розділ присвячено аналізу мирової угоди як особливого виду правочину у виконавчому провадженні. Автором досліджена правова природа мирової угоди, її місце в системі засобів завершення виконавчого провадження та особливості укладення та виконання таких угод. Досліджено зміст понять «права учасників господарського товариства» «корпоративні права», «право на частку в статутному / складеному капіталі», «право з частки». Проаналізовано передбачений законодавцем алгоритм звернення виконавцем стягнення на частку учасника в товаристві. Виокремлено низку проблемних питань стосовно: оскарження проведеної виконавцем оцінки вартості частки; строків для повідомлення учасниками виконавця про своє бажання викупити частку; порядку дій виконавця, якщо всі учасники виявили бажання викупити частку; строків для укладення договору купівлі-продажу частки; того, хто є продавцем – виконавець чи боржник тощо. Констатовано, що при здійсненні виконавчого провадження та зверненні стягнення на корпоративні права боржника, з огляду на наявні прогалини у вітчизняному правовому регулюванні, власне цей захід примусового виконання рішень (звернення стягнення на корпоративні права) є неефективним. Розроблено низку пропозицій для того, аби механізм звернення стягнення на корпоративні права боржника був дієвим на практиці: слід внести зміни до законодавства щодо уніфікації нормативних визначень понять, доступу виконавця до повної інформації про майно товариства для визначення вартості частки, встановлення у податковому законодавстві обов’язку для юридичних осіб щодо подання інформації податковим органам та санкцій за його невиконання, унеможливлення боржникові та товариству відчуження, зменшення вартості і зміни частки у статутному капіталі від відкриття виконавчого провадження до моменту реалізації частки в статутному капіталі товариства на електронних торгах.
Запропоновано класифікацію правочинів у виконавчому провадженні за різними критеріями, зокрема, за наявністю у суб’єктному складі правочину виконавця, за спрямованістю зобов’язань, за етапами виконавчого провадження та за характером правових наслідків їх здійснення. Запропонована класифікація правочинів у виконавчому провадженні, хоча й базується на різних критеріях (суб’єктний склад, спрямованість зобов’язань, етапи провадження, характер правових наслідків), підкреслює їх універсальну трансформаційну правову природу.
Ця природа полягає в здатності цивільно-правових інструментів (правочинів) функціонувати в межах публічно-правової процедури виконавчого провадження для досягнення її мети – реалізації судових рішень та захисту прав осіб.
Доведено, що, незважаючи на цивільно-правову форму, правочини у виконавчому провадженні підпорядковані публічно-правовій меті та обмежені її межами. Їх застосування спрямоване не лише на задоволення приватних інтересів сторін, а й на забезпечення ефективної організації самого виконавчого провадження та досягнення його кінцевої мети – виконання рішення.
Проаналізовано правову природу мирової угоди, укладеної на стадії виконавчого провадження, як комплексного правового явища з подвійною матеріально-процесуальною сутністю. Обґрунтовано, що така угода становить цивільно-правовий правочин, укладений з метою врегулювання спору шляхом взаємних поступок сторін, та одночасно – юридичний факт, який слугує підставою для припинення виконавчого провадження. Виявлено прогалини нормативного регулювання, зокрема відсутність у ЦПК України чітких вимог до змісту ухвали про затвердження мирової угоди, структури такого акта. Запропоновано конкретизувати в процесуальному законодавстві зміст резолютивної частини ухвали суду.
Досліджено сутність угоди, укладеної за результатами медіації, як правочину, що підлягає виконанню у межах виконавчого провадження. Змодельовано механізми трансформації угоди за результатами медіації у виконавчий документ, зокрема на прикладі польської моделі, та запропоновано варіанти їх адаптації до українського правопорядку. Обґрунтовано необхідність визнання приватного виконавця як суб’єкта, здатного виступати у ролі медіатора за умови належної підготовки.
Дата реєстрації
2025-05-26
Додано/оновлено в НРАТ
2025-05-26 / 2026-07-01
