Реєстраційний номер
0826U002464, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
26-06-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Межі національної кримінально-правової юрисдикції (порівняльне дослідження)
Здобувач
Ріяко Євген Олександрович,
Керівник Житний Олександр Олександрович
Опонент Павликівський Віталій Іванович
Опонент Шаблистий Володимир Вікторович
Рецензент Сироїд Тетяна Леонідівна
Рецензент Харченко Вадим Борисович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Опис
Дисертацію виконано з метою одержання науково обґрунтованих результатів щодо сучасного стану теоретичної розробки проблеми меж національної кримінально-правової юрисдикції і формулювання науково обґрунтованих висновків щодо їх оптимального встановлення в КК України з урахуванням позитивного досвіду їх нормативного регулювання законодавством зарубіжних держав.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що забезпечують встановлення та реалізацію кримінально-правової юрисдикції держави.
Предметом дослідження є межі національної кримінально-правової юрисдикції у порівняльно-правовому вимірі.
У першому розділі дослідження проаналізовано теоретичні, соціально-політичні й нормативні засади визначення меж національної кримінально-правової юрисдикції України. Зокрема, прослідковано сучасний стан теоретичного розуміння національної кримінально-правової юрисдикції та її меж у кримінальному праві України, виявлено соціально-правові передумови формування меж національної кримінально-правової юрисдикції України, розкрито конституційні, міжнародно-правові та кримінально-політичні аспекти встановлення меж національної кримінально-правової юрисдикції України.
Другий розділ роботи присвячений історичним та методологічним аспектам визначення меж національної кримінально-правової юрисдикції України та проблемам їх розуміння в доктрині вітчизняного кримінального права. У ньому описано генезис доктринальних ідей щодо меж національної кримінально-правової юрисдикції та історичний досвід їх нормативного регулювання у кримінальному праві України, показано проблеми врахування меж національної кримінально-правової юрисдикції у теорії кримінального права України, а також визначені методологічні засади та запропоновано авторську методику дослідження меж національної кримінально-правової юрисдикції.
Третій розділ дисертації повною мірою присвячений компаративному аналізу сучасного законодавчого досвіду регламентації меж національної кримінально-правової юрисдикції у зарубіжних державах (за галузевим законодавством Німеччини, Австрії, Франції, Польщі, Словаччини, країн Балтії (Литва, Латвія, Естонія), деяких держав Причорноморського регіону та Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан, Туреччина).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що воно є першим в Україні цільовим комплексним дослідженням меж національної кримінально-правової юрисдикції, в якому з активним використанням інструментарію компаративного аналізу одержано науково обґрунтовані результати, спрямовані на оцінку сучасного стану та визначення перспектив удосконалення юрисдикційних приписів.
Зокрема, в дисертації уперше з урахуванням презумпції приналежності національної кримінально-правової юрисдикції кожній державі як організації публічної влади, відповідальної за правопорядок і правосуддя та як суб’єкта міжнародного права, доведено, що регулятивні норми внутрішнього кримінального права про чинність та дію у просторі й за колом осіб його джерел (юрисдикційні приписи) не встановлюють таку юрисдикцію, а лише визначають (конкретизують) її межі. У роботі вперше описано феномен делегованої національної кримінально-правової юрисдикції, який характеризує повноваження застосування державою місця фактичного перебування правопорушника власного кримінального права для реагування на кримінальне правопорушення, вчинене в межах юрисдикції іншого суб’єкта міжнародного права та способу реалізації принципу «aut dedere aut judicare» (ч. 3, 4 ст. 10 КК України, § 1 ст. 110 КК Республіки Польща, § 65 КК Австрійської Республіки, ст. 113-8-2 КК Французької Республіки, ст. 13.3 КК Азербайджанської Республіки); визначено способи законодавчого коригування такого делегування (можливість інтеграції Україною у національний правопорядок кримінальної юрисдикції інших держав (крім держав-агресорів) за умови неможливості забезпечення реалізації щодо правопорушника власної кримінально-правової юрисдикції державою місця скоєння злочину та відповідності вчиненого ним діяння критеріям, передбаченим ст. 8 КК України).
У дослідженні розроблено удосконалене визначення поняття національної кримінально-правової юрисдикції України, яке дозволяє врахувати всі (а не лише кримінальну відповідальність) наявні у кримінальному праві заходи впливу: це сукупність встановлених в інтересах захисту найцінніших об’єктів повноважень України на здійснення заходів щодо криміналізації та пеналізації суспільно небезпечних діянь та регулювання кримінально-правових відносин із урахуванням місця виникнення відповідних юридичних фактів та особливостей суб’єктів, які їх створили.
Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності; у освітній діяльності; у правотворчості; у правозастосуванні.
Дата реєстрації
2026-06-11
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-11 / 2026-07-23
