Реєстраційний номер
0826U002641, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
28-07-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Особливості використання електронних доказів у кримінальному процесі в Україні та світі
Здобувач
Петрик Віталій Віталійович,
Керівник Хахановський Валерій Георгійович
Опонент Сергєєва Діана Борисівна
Опонент Лоскутов Тимур Олександрович
Рецензент Моргун Надія Сергіївна
Рецензент Таран Олена Вікторівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія внутрішніх справ
Опис
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2026.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних, правових і прикладних аспектів використання електронних доказів у кримінальному провадженні України й інших держав. В умовах цифровізації суспільних відносин інформаційно-комунікаційні технології відіграють подвійну роль у сфері кримінальної юстиції: з одного боку, їх використовують для вчинення та приховування кримінальних правопорушень, з іншого – вони стають незамінним засобом їх виявлення та розслідування, оскільки більшість протиправних дій залишають цифрові сліди. Попри посилення доказового значення електронної інформації, її правовий статус, порядок збирання, фіксації, перевірки й оцінки залишаються недостатньо врегульованими на законодавчому рівні, що зумовлює актуальність дослідження.
Сформульовано авторське функціональне визначення електронного доказу як інформації в електронній формі, що створена, збережена, передана або відображена за допомогою електронних пристроїв, систем чи мереж, містить відомості про обставини, які мають значення для кримінального провадження, і може бути використана як доказ за умови її отримання та перевірки в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. На відміну від наявних доктринальних підходів, визначення ґрунтується на способі існування інформації в електронному середовищі, без оцінних категорій автентичності та цілісності в дефініції, що забезпечує її придатність і для майбутніх форм електронних об’єктів. Обґрунтовано доцільність закріплення електронного доказу як самостійного джерела доказів шляхом доповнення частини 2 статті 84 Кримінального процесуального кодексу України.
Виокремлено та систематизовано специфічні ознаки електронних доказів, що відрізняють їх від традиційних джерел, зокрема це: нематеріальність, динамічність, відтворюваність, залежність від технічних засобів, відсутність жорсткої прив’язки до матеріального носія та наявність метаданих. Обґрунтовано виокремлення метаданих як ознаки із самостійним доказовим значенням, що дають змогу встановлювати час, джерело й історію змін електронного об’єкта.
Запропоновано координатну авторську класифікацію електронних доказів за п’ятьма взаємодоповнюваними критеріями: за способом створення інформації (створені людиною, комп’ютером, комбіновані та створені штучним інтелектом); за процесуальним режимом отримання (безпосередньо вилучені, отримані через тимчасовий доступ, негласні слідчі (розшукові) дії та міжнародне співробітництво); за процесуальним статусом носія (локальні, мережеві, локально-мережеві, транзитні); за рівнем процесуальної верифікованості (самоверифіковані, технічно верифіковані, експертно підтверджені, презумптивно верифіковані); за рівнем втручання в право на повагу до приватного життя. Координатний характер класифікації дає змогу одночасно описати кожен доказ за всіма критеріями та визначити процесуальний маршрут роботи з ним. Окремо розроблено авторську класифікацію листування в месенджерах як виду електронних доказів за вісьмома критеріями (кількістю учасників, рівнем доступу, можливістю розміщення контенту, етапом створення, джерелом походження, форматом, змістово-інформаційною складовою та способом формування відповідей).
Дата реєстрації
2026-06-18
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-18 / 2026-10-07
