Реєстраційний номер
0826U004711, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
25-08-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Синкретичні сполучні засоби в художньому дискурсі
Здобувач
Маслюк Наталія Вікторівна,
Керівник Шитик Людмила Володимирівна
Опонент Христіанінова Раїса Олександрівна
Опонент Городенська Катерина Григорівна
Рецензент Калько Микола Іванович
Рецензент Щербина Тетяна Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Опис
Маслюк Н. В. Синкретичні сполучні засоби в художньому дискурсі. Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Міністерство освіти і науки України. Черкаси, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному вивченню формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних параметрів функціювання синкретичних сполучних засобів в українському художньому дискурсі кінця XIX – першої чверті XXI століть. Актуальність роботи зумовлена динамічними процесами в синтаксичній системі української мови, розвитком перехідних конструкцій, переглядом традиційних класифікацій сполучників і складних речень та розширенням структурно-семантичного репертуару засобів зв’язку.
У дослідженні уточнено статус сполучника як аналітичного синтаксичного неоднорідного типу слова-морфеми, систематизовано сучасні уявлення про сполучні засоби як одиниці релятивної семантики та простежено динаміку поповнення сполучникового корпусу. Встановлено, що синкретизм у сфері сполучних засобів охоплює формальний, функційний і семантичний рівні та виявляється у переході інших лексико-граматичних класів до категорії засобів зв’язку, поєднанні ознак сурядності й підрядності та синтезі різних семантико-синтаксичних відношень.
Системно проаналізовано десять різновидів синкретичних сполучних засобів: власне сполучники, аналітичні одиниці, функційні аналоги сполучників, сполучні слова, сполучнослівні єдності, сполучнослівно-сполучникові пари, фразеосполучникові підрядно-сурядні та фразеосполучнослівно-сполучникові пари, сполучникові й сполучнослівно-сполучникові комплекси. Їх кваліфіковано як синкретичні через здатність маркувати синтезовані формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні відношення в складних реченнях перехідного типу.
Установлено, що активізація аналітичного способу творення спричинила появу значної кількості складених засобів зв’язку, серед яких найчисельнішою групою є сполучнослівно-сполучникові пари. Проаналізовано формально-граматичні характеристики сурядно-підрядних і підрядно-сурядних сполучників, аналітичних одиниць, функційних аналогів сполучників, сполучних слів та гібридних утворень. Визначено їхню співвіднесеність із типами синкретичних конструкцій.
У семантико-синтаксичному аспекті встановлено основні значеннєві позиції та семантичні відтінки синкретичних сполучних засобів. Сурядно-підрядні та підрядно-сурядні сполучники диференційовано за характером виражуваних відношень; для аналітичних одиниць визначено причиново-наслідкову, часову, умовно-наслідкову, висновкову та протиставно-допустову семантику. Функційні аналоги сполучників розподілено на групи за вираженням сурядності, підрядності та їх комбінації.
З’ясовано специфіку функціювання сполучних слів у складних безсполучникових реченнях, де вони маркують безсполучниковість форми та підрядність змісту. Сполучнослівні єдності й сполучнослівно-сполучникові пари визначено як засоби вираження формальної та змістової сурядності-підрядності. Фразеосполучникові утворення функціюють у частково фразеологізованих конструкціях і переважно маркують темпоральні відношення. Сполучникові та сполучнослівно-сполучникові комплекси забезпечують вираження складних комбінацій допустово-протиставних, розділово-допустово-протиставних та інших семантичних відношень.
Емпіричну базу дослідження становлять приклади з української художньої літератури XIX–XXI століть. Їх аналіз дав змогу визначити особливості реалізації синкретичних сполучних засобів у художньому мовленні, установити частотність окремих структурно-семантичних типів та простежити тенденцію до інтенсифікації їх використання для багатовимірного вираження формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних відношень.
Наукова новизна роботи полягає в комплексному системному описі синкретичних сполучних засобів українського художнього дискурсу, їх структурної організації, формально-граматичних характеристик і семантико-синтаксичного потенціалу. Теоретичне значення визначається поглибленням розуміння синкретизму як багаторівневого явища та уточненням взаємозв’язків між морфологійною транспозицією, граматикалізацією і синтаксичною організацією складного речення. Практичне значення полягає у можливості використання результатів у дослідженнях синтаксису, морфології, функційної граматики, лексикографії та стилістики, а також у викладанні відповідних дисциплін у закладах вищої освіти.
Ключові слова: синкретизм, морфологійна транспозиція, частини мови, синкретичні сполучні засоби, сполучники, сполучні слова, синкретичні складні речення, сурядність, підрядність, безсполучниковість, формально-синтаксична позиція, семантико-синтаксичні відношення, художній дискурс.
Дата реєстрації
2026-08-20
Додано/оновлено в НРАТ
2026-08-20 / 2026-08-27
