Реєстраційний номер
0825U002357, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
18-06-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Концертні жанри у саксофонній творчості митців ХХ-ХХІ століть
Здобувач
Лі Юйсюань ..,
Керівник Крупей Михайло Васильович
Опонент Немкович Олена Миколаївна
Опонент Левко Вероніка Іванівна
Рецензент Соколова Алла Вікторівна
Рецензент Буркацький Зіновій Павлович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – «Музичне мистецтво» (02 – «Культура і мистецтво»). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Одеса, 2025.
Дисертація присвячена стильовому усвідомленню концертних репертуарних зразків переважно другої половини ХХ – початку ХХІ століть, що демонструють багатонаціональне наповнення саксофонної композиторської творчості, очевидно затребуваної виконавцями різного рангу підготовки, у тому числі навчальним репертуаром музичних академій та конкурсних програм, які освоюються учнями.
Робота звернена до духовних витоків інструментально-концертного вираження, яке визначило атрибуції концертності за місцем в них сакральної символіки в тематичних і архітектонічних утвореннях, а також за стійкістю в реаліях творчих винаходів опори на докласичний тип концертності, на барокові моделі, що безпосередньо виростали як concerto da chiesa, concerto da camera. І як показала конкретика історичних узагальнень, не тільки церковне відродження доби романтизму і її проекції в традиціоналізм-академізм ХХ сторіччя, але і модерн-авангард, поставангард минулого і минущого століть широко звертаються не стільки до класики концертного жанру, вибудуваного Віденською школою, скільки до концертної «облігатності», благословенної духовним поштовхом віртуозництва і тенденцій «деперсоніфікації» в ньому на протязі минулого і минущого століть.
Останнє висвічує закономірності виявлення концертного принципу у джазовій грі, вважаючи на духовні застави джазових гармонічних моделей, почерпнутих з ренесансної ранньополіфонічної літургіки і проведених у свінгові біг-бендові утворення, які не можуть складати ту принципову опозицію солісту, на яку настроєний фортепіанний класичний і романтичний концерт.
Особливий інтерес в результатах дослідження визиває спеціальна роль французької саксофонної школи у становленні академічного саксофонного концертування, яка за смислом французької інструменталістики загалом складала і у ХІХ сторіччі опозицію Віденцям – саме спиранням на докласичні, тобто барокові форми ансамлево-оркестрової гри. Найбільш вражаючим постає факт висунення типології концерту як співвідношення віртуозництва соліста і виступів ансамблю-оркестру саме у французькій школі, яка не робила акцентів на віртуозних можливостях саксофона у ХІХ столітті. Ж. Демерссман склав скоріш виняток у відношенні до саксофонної моторики, оскільки знамениті саксофонові звертання на тому історичному етапі виділяли саме кантиленні показники вираження. У Франції ХХ сторіччя від О. Глазунова до Ж. Ібера і А. Томазі прослідковуються зусилля поставити моторні можливості цього інструменту у співвідношення із моторним блиском пасажності саксофона у джазі – але не звертаючись до стилістичних залучань із вказаного третьорядового здобутка.
В цьому відношенні саме французькій школі у сукупності надбань ХІХ і ХХ століть належить першість у накопиченні альтернатив саксофонної кантилени і моторно-жанрових виявлень у повноті протистояння і взаємодоповнення тих образних полярностей. Показовим є «зрощення» французької і бельгіської шкіл саксофонного мистецтва в обох названих століттях, що обумовлено і культурною спорідненістю мовленнєвого вжитку, і релігійними тяжіннями до «серединності» щодо традиційних церков і елементами протестантизму (віросповідання менонітів) у белгів, що зафіксовано було ще буттям Франко-фламандської школи в епоху Ренесансу і почасти бароко.
Аналіз показав, що історично виправдана опозиція Франції-Бельгії Віденській школі у пробароковому тлумаченні типології концерту і співвідносних з нею жанрових зразків типу концертних сонат, п’єс, циклів і одночастинних побудов складає не тільки притаманні саме цій національній позиції тлумачення концертної продукції, але охоплює й інші нації Європи, проекує той підхід у «острівні» умови Великобританії і Нового світу.
Вражає певний «акаузальний зв’язок» (за формулою К. Юнга) франко-бельгійської та скандинавської шкіл; адже кожна з них демонструє етнічно-національно принципово різні витоки, що подають стильово-жанрово наочні відмінності прогерманськи і кельтсько-романськи націлені образи-смисли. Однак у концертній типології продукція Ж. Дезанкло, А. Вайнена, спрямована до саксофонного феномену, показує дещо споріднене спиранням на імпресіоністські-просимволістські риси мислення.
Дата реєстрації
2025-06-17
Додано/оновлено в НРАТ
2025-06-17 / 2026-07-01
