Реєстраційний номер
0826U002745, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
25-06-2026
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Емоційне вигорання у лікарів-психіатрів під час війни (чинники ризику, клініко-психопатологічні особливості, профілактика)
Здобувач
Левін Тарас Ігорович,
Керівник Мішиєв В'ячеслав Данилович
Опонент Маркова Маріанна Владиславівна
Опонент Огоренко Вікторія Вікторівна
Рецензент Пилягіна Галина Яківна
Рецензент Уралова Людмила Тимофіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний університет охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика
Опис
Дослідження присвячене емоційному вигоранню у лікарів-психіатрів під час війни. Об’єктом дослідження є емоційне вигорання у лікарів-психіатрів у воєнний період, предметом – чинники ризику, клініко-психопатологічні особливості та профілактика емоційного вигорання. Мета роботи полягала в тому, щоб на основі ідентифікації клініко-психопатологічних особливостей, психосоціальних і патопсихологічних характеристик емоційного вигорання розробити комплекс заходів його терапії та профілактики.
Вибірку склали 120 лікарів-психіатрів, які працювали у м. Києві з 24.02.2022 р. протягом 2022 р. Критерієм стратифікації була наявність і вираженість проявів професійної дезадаптації, що віддзеркалювало рівень емоційного вигорання. За результатами обстеження виділено три групи: ОГ1 – 30,8% (37 осіб), лікарі без ознак професійної дезадаптації та з низьким рівнем емоційного вигорання; ОГ2 – 47,5% (57 осіб), особи з ознаками професійної дезадаптації та помірним рівнем емоційного вигорання; ОГ3 – 21,7% (26 осіб), респонденти з клінічно окресленою і вираженою професійною дезадаптацією та високим рівнем емоційного вигорання. Використано клініко-психопатологічні, психометричні та психодіагностичні методи.
У роботі досліджено клініко-психопатологічні особливості проявів емоційного вигорання у лікарів-психіатрів і визначено провідні психопатологічні маркери цього стану; оцінено психосоціальне функціонування під час війни; проаналізовано копінговий репертуар залежно від інтенсивності вигорання; вивчено стан емоційного інтелекту та його роль у розвитку і прогресуванні емоційного вигорання; встановлено взаємозв’язки чинників ризику, розроблено моделі розвитку й прогнозу, а також обґрунтовано й оцінено ефективність алгоритму комплексної терапії і профілактики.
Встановлено, що 69,2% лікарів-психіатрів у Києві під час війни мали прояви емоційного вигорання різної інтенсивності та клінічної варіативності. Усі лікарі з емоційним вигоранням мали ознаки професійної дезадаптації, погіршення самопочуття, соматовегетативні і диссомнічні порушення, деформацію соціальних зв’язків та зниження мотивації до діяльності. У 47,5% спостерігалося формування симптомів напруги, резистенції та виснаження; 21,7% мали клінічно окреслені сформовані прояви емоційного вигорання і професійної дезадаптації. У всіх лікарів-психіатрів виявлено окремі мозаїчні ознаки депресивного та/або тривожного реагування з переважанням інтенсивності тривожних проявів над депресивними. У респондентів зі сформованими проявами вигорання виявлено депресивні розлади середнього рівня та тривогу середнього або високого рівня виразності, включно із симптомами соматизації та обсесивно-компульсивної симптоматики.
Визначено персонологічні, психопатологічні, психосоціальні, професійні та емоційно-інтерперсональні чинники формування й прогресування емоційного вигорання у лікарів-психіатрів під час війни. Доведено значення комплексу персонологічних чинників, зокрема особистісної тривожності та копінгового репертуару, психосоціальних чинників, зокрема соціально-психологічної адаптації і якості життя, професійної дезадаптації, а також психопатологічних чинників – тривоги, депресії і клініко-психопатологічних корелятів. Найбільш вагомим патогенетичним чинником визначено рівень емоційного інтелекту: його низький рівень асоційований із підвищеним ризиком формування й прогредієнтності емоційного вигорання.
Наукова новизна результатів полягає в обґрунтуванні та розробленні комплексної моделі розвитку емоційного вигорання у лікарів-психіатрів під час війни з урахуванням його клінічної і структурно-динамічної різноманітності та ролі професійних, психопатологічних, психосоціальних, персонологічних і емоційно-інтерперсональних чинників. Обґрунтовано, що базовим дескриптором емоційного вигорання є професійна дезадаптація. Розроблено математичну модель розвитку і прогнозу професійної дезадаптації, яка враховує соціально-демографічні характеристики, афективні показники та психосоціальні особливості й дає змогу визначити чотири групи ризику: низький, помірний, високий і дуже високий ризик.
Практичне значення роботи полягає у підвищенні якості діагностики і прогнозу емоційного вигорання у лікарів-психіатрів, своєчасному виявленні прогностично несприятливих тенденцій та застосуванні персоніфікованих терапевтичних і профілактичних заходів. Істотне практичне значення мають розроблені й впроваджені персоніфіковані алгоритми комплексної терапії і профілактики, які враховують ризик розвитку та/або ступінь вираженості емоційного вигорання під час війни.
Ключові слова: емоційне вигорання, професійне вигорання, професійна дезадаптація, лікарі-психіатри, тривога, депресія, психосоціальна дезадаптація, діагностика, персоніфікована терапія, психотерапія, психофармакотерапія, профілактика.
Дата реєстрації
2026-06-22
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-22 / 2026-07-17
