Європейська асоціація університетів оприлюднила дослідження «Національні розробки в сфері навчання та викладання в Європі».
У публікації підкреслюється, що національні ініціативи системного рівня можуть підтримувати й покращувати навчання та викладання.
В останні роки навчання та викладання, безумовно, викликали підвищений інтерес до Європейського простору вищої освіти. Переважна більшість ЗВО впроваджують систематичні та стратегічні підходи через спеціальні політики та структури підтримки. Пандемія COVID-19 загострила проблеми й одночасно відкрила нові перспективи у сфері навчання та викладання в університетах. Болонський процес підтвердив інтерес до навчання та викладання, тоді як Європейська стратегія для університетів від Європейської комісії, ймовірно, містить у собі більше намагань до вдосконалення навчання та викладання, ніж будь-яка попередня ініціатива Європейського Союзу. Дослідження містить огляд того, як різні країни Європейського простору вищої освіти та системи вищої освіти роблять свій внесок у навчання та викладання. ЗВО знаходяться на передньому краї, відіграючи величезну роль у створенні та укріпленні центрів навчання і викладання, а також завдяки зростаючій кількості заходів з розвитку, виконують роль каталізатора для підтримки викладачів. Але суб’єкти національного системного рівня також приймають участь і несуть відповідальність в екосистемі, де навчання та викладання спираються не лише на окремих викладачів, але й на взаємодію між декількома зацікавленими сторонами (ЗВО, міністерствами, національними організаціями, фінансуючими агенціями, студентськими організаціями, національними конференціями ректорів, соціальними партнерами і т. д.). У цьому контексті варто звернути увагу на те, як і ким можуть бути проведені зміни в політиці навчання та викладання, на педагогічні парадигми, освітні пропозиції.
Поняття «лідерство в навчанні», що тлумачиться як індивідуальна якість та як колективна здатність займатися організаційним розвитком і направляти його на вдосконалення. Це є нагальною проблемою, оскільки вона не стала пріоритетом для національних систем, хоча окремі ЗВО вже можуть вирішувати її завдяки різним ініціативам з підтримки лідерів у навчанні.
Драйвери та стимули, визначені як спільні для декількох країн ЄПВО, мають важливе значення. Такі питання, як відсутність визнання викладання в академічній кар’єрі, відсутність національної підтримки або чіткої прихильності до викладання, необхідність у нарощуванні потенціалу та досвіду в навчанні та викладанні, необхідно вирішувати на національному рівні в рамках партнерства та діалогу з зацікавленими сторонами. На національному рівні необхідно вирішувати такі питання, як співробітництво у сфері навчання та викладання, можливості для обміну передовим досвідом.
У дослідженні представлена множина прикладів передової національної практики в декількох сферах та продемонстровано, що в національних підходах не існує універсального. Декілька країн нещодавно прийняли національні стратегії чи плани з визначення пріоритетів навчання та викладання та створення для них стимулів. В інших країнах додаткові чи нові правила не вважались необхідними або тому, що у ЗВО є достатній потенціал для розробки та реалізації своїх власних заходів, або тому, що є побоювання з приводу надмірного регулювання. Лише в декількох країнах (Ірландія, Норвегія) існує національна структура, яка слугує центральним пунктом для організації вдосконалювання навчання та викладання в рамках усієї системи.
Автори дослідження вказують на необхідність пошуку правильної взаємодії та взаємодоповнюваності між політиками, національними структурами та зацікавленими сторонами, які активно займаються навчанням і викладанням, з можливістю для всіх залучених зацікавлених сторін обміну думками та досягнення взаєморозуміння відносно того, що необхідно зробити. В умовах, коли лідерство в навчанні не є одновекторним і повинно розглядатися як спільне чи розподілене, таке досягнення консенсусу представляється необхідним на національному рівні.
Детальніше: https://bit.ly/3De7OWY, https://bit.ly/3wWH24B
Фото: ЕАУ