Архів Facebook

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джона Росса «Чому недовговічне правило «дослідницької широти» провалилося в Австралії».

У ній йдеться про скасування вимоги, за якою університети мали демонструвати дослідження світового рівня щонайменше у половині галузей, в яких вони здійснюють підготовку, а також пропонується бачення того, як має бути організована дослідницька система.  Правило «дослідницької широти» було запроваджене в Австралії у 2021 році після перегляду категорій для закладів вищої освіти. Воно мало стати інструментом підтвердження того, що університети не лише навчають студентів, а й здійснюють якісну дослідницьку діяльність у широкому спектрі напрямів. Критики вказували, що така вимога змушує ЗВО підтримувати дослідження навіть у напрямах, де вони не мали достатньої концентрації ресурсів та експертності.  Одним з чинників рішення про відмову від цього підходу стала складність практичного визначення поняття «світовий рівень» досліджень. Національна система оцінювання дослідницької якості (Excellence in Research for Australia) була припинена у 2024 році, отже формальна вимога існувала, але інструментів для її застосування не було.  Вимога дослідницької широти обмежувала можливість університетів концентруватися на власних сильних напрямах і сприяла формуванню більш однорідної системи, де багато закладів намагалися бути «широкопрофільними». Університетам потрібно більше гнучкості у розвитку досліджень, зосереджених у меншій кількості галузей, – таким чином вони будуть більш ефективно використовувати власні ресурси та розвивати напрями, де дійсно мають високий потенціал. Разом із тим, ряд експертів висловлюють занепокоєння, що скасування цього правила може посилити нерівність: найбільші дослідницькі університети з сильними міжнародними позиціями отримають додаткові переваги, тоді як регіональні та менш ресурсні заклади можуть втратити окремі напрями досліджень, що відіб’ється на їхній привабливості для студентів, рейтингових позиціях та можливостях залучення фінансування.  Дискусія навколо «дослідницької широти» фактично стосується фундаментального питання: яким має бути сучасний університет — багатопрофільною установою, яка підтримує широкий спектр знань, чи закладом, що концентрує ресурси на окремих сильних напрямах. Австралійський досвід показує, що пошук балансу між широтою, якістю та спеціалізацією залишається одним із ключових викликів для сучасних систем вищої освіти, які прагнуть одночасно підтримувати академічне різноманіття й забезпечувати високу дослідницьку ефективність.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/why-short-lived-research-breadth-rule-failed-australia

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation 

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Гелен Пакер «Розширення медичної підготовки у Великій Британії перебуває на межі зриву».

У ній аналізуються суперечності між прагненням держави збільшити кількість майбутніх лікарів для Національної служби охорони здоров’я та обмеженими можливостями системи забезпечити їх якісною підготовкою, подальшим професійним навчанням й працевлаштуванням.  Проблема виглядає парадоксальною. З одного боку, британська система охорони здоров’я тривалий час стикається з нестачею медичного персоналу, що позначається на довжині черг до лікарів і навантаженні на медичні заклади. З іншого боку, професійні об’єднання лікарів дедалі частіше заявляють, що просте збільшення кількості студентів-медиків не усуває структурних проблем. На думку представників Британської медичної асоціації, без відповідних інвестицій у навчальну інфраструктуру, розвиток потенціалу викладачів та програм післядипломної підготовки, розширення набору може призвести до появи більшої кількості випускників, які не матимуть достатніх можливостей для роботи у професії.  Так, у період з 2013 до 2024 року кількість студентів, які вступають до медичних шкіл Великої Британії, збільшилася на 39 %, а число медичних шкіл за цей період зросло з 33 до 49. Водночас можливості для проходження наступних етапів підготовки розширювалися значно повільніше, що спричинило формування своєрідних «вузьких місць» на різних щаблях професійної кар’єри.  Навіть за умови успішного завершення навчання випускники стикаються з дефіцитом місць у програмах спеціалізації: тут збільшення кількості місць потребує не лише фінансування, а й наявності досвідчених наставників, клінічних баз і часу для індивідуального супроводу молодих лікарів. Розширення системи підготовки без створення відповідних умов подальшого розвитку може негативно позначитися на якості навчання.  Ще одним викликом є кадрова ситуація у самих медичних школах. Існує дефіцит  клінічних науковців — фахівців, які поєднують лікувальну практику, викладання та дослідницьку діяльність. За останнє десятиліття кількість таких працівників скоротилася, а значна частина нинішнього кадрового складу наближається до пенсійного віку. Через високу вартість підготовки медичних кадрів окремі заклади змушені переглядати освітні програми, а іноді навіть скорочувати окремі напрями підготовки у сфері охорони здоров’я. Такі рішення можуть мати довгострокові наслідки для регіональних систем медичного забезпечення.  Автор статті наголошує, що проблема забезпечення системи охорони здоров’я кваліфікованими кадрами не зводиться до простого збільшення кількості студентів, а потребує довгострокового планування, узгодження інтересів університетів, медичних закладів і держави, а також збалансованого розвитку всіх етапів професійної підготовки — від вступу до медичної школи до працевлаштування лікаря-фахівця.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/uks-expansion-medical-training-life-support

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation