Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Малік Джонсон «Синдром нищівного самозванця майже змусив мене кинути університет».

Автор говорить про відчуття академічної неадекватності та відчуження, яке виникає під час навчання в університеті. Воно здатне підштовхнути не готових до високих навантажень першокурсників до саморуйнівної поведінки та думок про те, щоб відмовитись від подальшого навчання. Труднощі, з якими стикаються студенти у перший рік, складно подолати самотужки. Іноді цьому не допомагають звернення по допомогу до викладачів, що загострює проблему. Синдром самозванця є справжньою проблемою. Для його подолання університети спрямовують студентів-першокурсників на спеціальний курс, де вони можуть отримати практичні навички тайм-менеджменту, ознайомитись з можливостями доступу до послуг та офісів кампусу, набути знань щодо розпізнавання та боротьби із синдромом самозванця. Автор наголошує, що збільшення притоку студентів до університетів потребує особливої уваги до таких викликів, як «синдром самозванця», визнання складних емоційних потреб студентів-першокурсників та створення умов для максимально повного розкриття їхнього освітнього потенціалу у комфортних умовах університету.

Детальніше: https://bit.ly/3mASkby, https://www.timeshighereducation.com/blog/first-rule-impostor-syndrome-you-talk-about-impostor-syndrome, https://www.greatschools.org/gk/articles/struggles-first-generation-college-students-face/

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Метью Фліндерса «Відносини з політиками є життєво важливими для впливу, і вони можливі».

Наголошується, що дії з наведення мостів між наукою, громадськістю та політиками може призвести до започаткування дуже важливих відносин з державними службовцями, парламентськими клерками та посадовцями регуляторних органів. В академічному середовищі наразі докази неакадемічного «впливу», «актуальності» або «соціальної цінності» стають дедалі важливішими. В останні роки академічна наука Великої Британії розвивалася на стику досліджень і політики завдяки вже існуючим ініціативам, таким як стипендії Парламентського управління науки і технологій, стипендії Ради економічних і соціальних досліджень з державної політики та стипендії Британської академії з інновацій. Багато дослідників відчувають себе перевантаженими тиском та не знають, як найкраще діяти, коли опиняються не у звичному для себе науковому середовищі, а на стику досліджень і політики. Навіть якщо дослідники допомогли розробити нову інструкцію, нормативи чи законодавство, немає гарантії, що політики чи чиновники визнають це публічно. Найбільш ефективний варіант впливу на політику зазвичай досягається завдяки поєднанню трьох чинників: наявність відносно невеликої кількості довірчих відносин між дослідниками та ключовими політиками; глибоке політичне розуміння контексту, в якому діють політики; упевненість в тому, що дослідження буде представлене відповідній особі, у відповідному форматі та у відповідний момент. Якщо «наведення мостів між наукою та політикою» відбувається у спокійній, неформальній та стриманій манері, формуються міцні лінії зв’язку, які реально працюють, коли це необхідно.

Детальніше: https://bit.ly/3ZCMapx, https://bit.ly/3KTlNYn

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Джона Росса «Бути чи не бути університетам: криза ідентичності в Австралії».

Автор говорить про те, що нові жорсткі вимоги до закладів вищої освіти щодо проведення досліджень світового рівня, можуть поставити під загрозу ім’я і благополуччя університетів. Країни розробили системи класифікації, щоб розподілити свої університети за категоріями з метою оцінювання репутації, прийняття рішення про фінансування чи регулювання. Найбільш жорсткий директивний підхід застосувала Австралія: тут щоб отримати високу оцінку, університети повинні проводити дослідження на найвищому рівні та здійснювати підготовку в докторантурі щонайменше у трьох широких галузях знань. Перегляд вимог до закладів освіти викликає занепокоєння. Надходження від міжнародної освіти, які університети зазвичай використовували для фінансування своїх досліджень, останнім часом скоротились, що найсильніше вплинуло на регіональні ЗВО, а реформа освіти, що вимагає «готових до роботи випускників» позбавила університети можливості перехресного субсидування досліджень за рахунок внутрішніх грантів на викладання. Автор наводить думки австралійських вчених з приводу того, як саме можна вирішити цю проблему та звертається до політиків задля пошуку компромісів.

Детальніше: https://bit.ly/3ERPvZM

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Колм О’Ши «Відновлення довіри до університетського навчання – дитяча гра».

У ній наголошується, що утилітарний підхід до вищої освіти призводить до розчарування студентів і суспільства. Автор розмірковує над кризою довіри, яку американці наразі переживають у своєму ставленні практично до усіх інституцій – від Верховного суду і Конгресу до журналістики та освіти. Як відновити довіру до освіти? Нетривіальні висновки Колм О’Ши робить, проводячи аналогії вирішення проблем з дитячою грою «Кубік Рубика». Будучи професором університету, маючи схильність до пошуку відправної точки у сфері освіти, а також не нехтуючи складними питаннями, він згадує освітні теорії логіка Альфреда Норта Уайтхеда. Останній писав: «Наша мета як викладачів має полягати в тому, щоб зберегти знання живими». Вища освіта має бути кроком у лабіринт, а для цього потрібно щось на кшталт героїчного мислення: речі мають заплутатися, перш ніж з’явиться ясність. Щойно учні повірять у те, що вони самі формують свої власні думки, вони почнуть довіряти установам, що допомагали їм у цьому. Тому, робить висновок автор, настав час зробити гру основою навчання.

Детальніше: https://bit.ly/3IC5zjE, https://bit.ly/3IXdc5x

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Бена Аптона «Чи бачить Європа масову докторантуру?».

У ній наголошується: останнім часом політехнічні установи отримують право на присудження докторських ступенів. Наскільки розумно залучати не лише академічну, а й технічну та професійну сферу до присудження наукових ступенів. Розглядаються конкретні приклади європейських країн. Зокрема, у Великобританії у 1992 році був скасований бінарний поділ між політехнічними інститутами та університетами. Його прихильники стверджували, що це відкриває нові можливості для самих вишів, їхніх студентів та регіонів, які вони обслуговують, призведе до інновацій та реальної зміни ситуації у професійному середовищі (підвищення соціальної мобільності, нові кар’єрні можливості). Ті, хто займає протилежну позицію, наголошують: технічна освіта, укомплектована практиками, а не вченими, зацікавленими в дослідженнях, має цінуватися сама по собі. У Нідерландах також почали присуджувати професійні докторських ступені в університетах з прикладних наук. Португальські політехнікуми активно заявляють про такий самий шлях як бажаний, прагнучі змінити свою назву на університет. Німецькі технічні університети хоча й залишаються окремою адміністративною категорією, також рухаються у напрямку присудження докторських ступенів. Автор публікації вважає, що суспільна дискусія з цього приводу точиться насамперед навколо інноваційної політики, забезпечення якості освіти, ефективності фінансування, соціальної справедливості і … снобізму. «Що означає зростання європейських докторантів? Дані з Європейського реєстру вищої освіти показують, що між 2011 і 2019 роками кількість закладів, які мають право присуджувати докторські ступені, фактично не змінилася. … Докторські ступені залишаються відносно рідкісними. Тим не менш, розширення докторської освіти за рахунок нових гравців та нових форматів, може мати непередбачувані наслідки», вважає керівник Центру управління вищою освітою Бельгійського університету Єруун Хаїсман.

Детальніше: https://bit.ly/3EDmu3Q, https://bit.ly/3kxaF8Q

На сайті Times Higher Education опублікована тематична добірка статей «Бізнес яскравих ідей, досліджень та інтелектуальної власності: що потрібно знати викладачам та університетам про інтелектуальну власність і комерціалізацію досліджень».

Дослідження мають величезний комерційний потенціал, але прибуток – не причина розглядати лише фінансову сторону створення знань. Є соціальний вплив, сталість розвитку, визнання та підтримка наступного покоління дослідників, які також надзвичайно важливі. Ця добірка ресурсів містить матеріали, які демонструють, чому в академічних колах повинно бути більше підприємництва; пояснює, як комерціалізувати дослідження – від управління інтелектуальною власністю до обміну знаннями, маркетингу та лідерства, яке сприяє створенню середовища, у якому можуть процвітати великі ідеї. Двадцять статей присвячені різним аспектам наукового підприємництва та інновацій: перетворенню досліджень у бізнес; управлінню інтелектуальною власністю; заохоченню підприємництва в університетському містечку; розвитку ділових навичок в академічному середовищі; побудові кар’єри (від пошуку наукового керівника дослідження до конкурсу на керівні адміністративні посади).

Детальніше: https://bit.ly/3KvWAmr

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Джонатана Циммермана «Академічна свобода важливіша за шкоду, а прощення перемагає помсту».

Публікація присвячена подіям, що розгорнулись восени минулого року в одному з університетів США. Викладач історії світового мистецтва під час заняття продемонстрував малюнок із зображенням пророка Мухаммеда, засновника мусульманської віри. «Зображення – це справжній та незамінний витвір мистецтва. Він включений в одну з найбільш ранніх ісламських ілюстрованих історій, яка описує біографію Мухаммеда та інші історичні події. Бібліотека Едінбурзького університету, де зберігається рукопис початку XIV століття, вважає його шедевром персидської книги та її “найбільшим східним скарбом», пише Крістіан Грубер, професор ісламського мистецтва університету Мічиган. Одразу після цього заняття розгорнулась складна дискусія щодо того, «чи є демонстрація образу пророка Мухаммеда в академічному контексті проявом ісламофобії чи ні». Президент університету, де це відбувалось, припустилась величезної помилки, коли спершу засудила викладача за демонстрацію зображень пророка Мухаммеда, а потім опублікувала лист, в якому одночасно захищала коледж у зв’язку зі скандальним звільненням професора та заперечувала це. Подібна ситуація є наслідком розповсюдження т.зв. «культури відміни». У результаті звільнений викладач подав позов до суду і вимагає зустрічного звільнення керівника ЗВО. Автор статті розмірковує над тим, як впливають нові суспільні «віяння» на академічне середовище та який вихід з ситуації може бути найкращим? Він пише, що «провів останнє десятиліття, попереджаючи про те, що … захист студентів від «шкідливої ​​мови» в кінцевому рахунку призведе до того, що чесний академічний діалог стане неможливим».

Детальніше: https://bit.ly/3YQETCE, https://www.insidehighered.com/news/2023/01/03/debates-whether-academic-freedom-includes-images-offensive-muslims, https://bit.ly/3Iiz4Xi