ЧИ МОЖЛИВА ДРУЖБА В АКАДЕМІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ?

На сайті Times Higher Education опублікована стаття «Чи можлива справжня дружба в академічному середовищі?».

У ній наголошується, що альянси з університетськими колегами можуть бути надихаючими та життєствердними, але також можуть ґрунтуватись лише на амбіціях чи інстинкті виживання. Кожен з шести авторів розмірковує про відносини між колегами в університетах. Зокрема, Кейт Айхгорн, доцент кафедри вивчення культури та медіа у Новій школі Нью-Йорку, згадує про зверхність у поведінці старших колег та закритість від спілкування, з чим він стикнувся, потрапивши до університету в якості викладача. Лінкольн Еллісон, викладач Уорікського університету, наголошує, що академічне суспільство в інституціональному контексті залишається доволі закритим і упередженим. Еліс Келлі, доцент кафедри літератури та історії університету Ворвіка говорить, що під «дружбою» колеги по кафедрі зазвичай розуміють нормальні відносини та спільне вирішення поточних проблем і задається питанням: чи є ті люди, з якими я працюю пліч-о-пліч та матеріали яких я коментую в Instagram – насправді друзями, чи це просто ті, хто займається схожою тематикою і знайомі мені по роботі? Хелен Е. Ліс, автор книги «Університетська гра: мистецтво самоосвіти в університеті», говорить: «в університетах завжди багато поверхневої «дружньості» – це частина культури посміхатися і жартувати, але це не рятує від пліток і зрадницьких ударів у спину… Тут «друзі» дуже залежать від роботи, яку ви робите або плануєте робити… Вони зникають, коли ви перестанете бути корисними один одному». Натомість Майкл Марінетто, старший викладач менеджменту Кардіффської бізнес-школи, вважає, що заводити друзів – це найважливіший елемент академічного життя та кар’єри. Скотт Річ із дослідницького інституту Університету Торонто, наголошує: «На етапі початку кар’єри… дружні стосунки дали мені необхідну практичну та емоційну підтримку. Я можу чесно сказати, що без них я би не витримав важких часів».