Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Аймена Ідріса «Трагедія Джейсона Ардея підкреслює небезпеку токенізму».

У ній автор розглядає історію Джейсона Ардея, колишнього професора Кембриджського університету, як привід для критики практик символічного представництва етнічних меншин в академічному середовищі. На думку Ідріса, університети ризикують зводити науковців до їхнього походження або особистих історій подолання труднощів, використовуючи їх як підтвердження власної прихильності до різноманіття, замість того щоб оцінювати передусім їхні наукові ідеї та результати. Автор називає таку практику токенізмом — залученням представників певної групи переважно заради символічного ефекту. Він стверджує, що в академічних установах окремі науковці з етнічних меншин стають учасниками публічних заходів, комітетів і дискусій не стільки через зміст їхньої роботи, скільки через те, що уособлюють різноманіття. Водночас управлінці, які позиціонують себе як прихильники відповідних змін, можуть отримувати професійні переваги завдяки цій діяльності. У випадку Ардея, вважає Ідріс, його шлях від труднощів у дитинстві до професорської посади став центральною частиною публічного образу. Автор застерігає: коли інституція визначає людину через її травматичний досвід або колір шкіри, їй складніше постати як багатогранному науковцеві — з власними інтелектуальними здобутками, сумнівами та звичайними людськими недосконалостями. Крім того, надмірне символічне піднесення окремих представників меншин може посилювати упередження щодо професійної компетентності інших науковців із цих груп. Ідріс закликає університети відмовитися від символічного представництва як самоцілі й забезпечувати рівне ставлення до науковців, оцінюючи їх за якістю досліджень та аргументації.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/jason-arday-tragedy-underscores-perils-tokenism

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Моси Мошабели «Рейтинги не варто відкидати, проте вони мають продовжувати еволюціонувати».

У ній автор стверджує, що глобальні університетські рейтинги залишаються впливовим інструментом, який формує суспільне сприйняття, спрямовує фінансування, впливає на вибір студентів і непомітно коригує інституційні пріоритети. Але маємо розуміти, що ключове питання – не в тому, піднімається чи опускається заклад у черговому рейтингу, а в тому, чи вимірюємо ми те, що дійсно має значення. Рейтинги спрощують оцінювання, винагороджують гарний бекграунд, але погано враховують специфіку та реальні досягнення. Університети, вважає автор публікації, повинні зайняти своє місце за столом переговорів та активно ставити під сумнів критерії, якими визначають академічну якість, досконалість та вплив. Рейтинги не помічають викладача, який витрачає додаткові години, щоб першокурсники з родин без університетської традиції не «випали» з навчання; місцеву лабораторію, яка працює над ендемічними хворобами; випускника-підприємця, чий бізнес підтримує цілий район. Найглибший вплив університетів як живих інституцій, укорінених у своїх спільнотах, регулярно вислизає зі стандартних формул оцінювання. Повністю відкидати кількісне оцінювання не вірно, отже треба підходити до рейтингів вдумливо, вони мають стимулювати чесну внутрішню рефлексію, підвищувати інституційну прозорість і давати базову точку відліку. Методологія рейтингів постійно змінюється: зворотний зв’язок від університетів вже спонукав системи оцінювання вийти за межі традиційного підрахунку цитувань і поступово включати показники сталості, суспільного впливу та міждисциплінарних досліджень. Історія судитиме університети не за місцем у рейтингу, а за зроблені відкриття, успіхи в покращенні життя людей, змінення суспільств. Тому немає сенсу беззастережно приймати або повністю відкидати цінність рейтингів: необхідна критична участь самих університетів, спрямована на вдосконалення інструментів оцінювання, щоб вони краще відображали різноманітність місій і контекстів університетів з усього світу.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/rankings-should-not-be-dismissed-they-must-keep-evolving

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Сехер Асаф «Між традицією та інноваціями немає напруги».

У ній автор представляє позицію ректора Болонського університету Джованні Моларі, що успіх найстарішого безперервно діючого університету Західного світу ґрунтується на здатності адаптуватися до викликів кожної історичної епохи та на міцних зв’язках із містом. На його думку, традиція та інновації не суперечать одна одній. Університет Болоньї, заснований близько 1088 року, ніколи не припиняв роботу й нині залишається найстарішим університетом. Його девіз — Alma Mater Studiorum. Довголіття закладу не означає музейної консервації, адже від самого початку університет був відкритий до світу: його заснували іноземні студенти, які об’єдналися в universitas scholarium, щоб домовлятися з містом про свої права та наймати викладачів на власних умовах. Сьогодні Болонський університет має найвищий рейтинг серед італійських закладів у World University Rankings від Times Higher Education. Заклад використав кошти Національного плану відновлення та стійкості Італії й спрямував близько 80 мільйонів євро на лабораторії, обладнання, нові будівлі для сільського господарства, інженерії, медицини, хімії. Університет поглиблює співпрацю з промисловістю: створює спільні лабораторії та дослідницькі проєкти з приватними компаніями. Це дає науковцям прямий шлях від лабораторії до комерційного застосування, а бізнесу — ранній доступ до наукових розробок. Важливим елементом університетської стратегії розвитку стала інтернаціоналізація: частка іноземних студентів становить 13 %. Водночас фінансування залишається обмеженням, оскільки в Італії майже немає традиції благодійних пожертв університетам, а державні інвестиції відіграють особливо важливу роль у здатності закладів конкурувати на міжнародному рівні. Серед головних викликів для європейських університетів буде адаптація до зміни клімату, розвиток штучного інтелекту, енергетичний перехід та квантові обчислення. У ширшому контексті дискусій про майбутнє європейської вищої освіти досвід Болонського університету ілюструє, як глибока історична традиція може поєднуватися з активною адаптацією до сучасних технологічних, економічних і геополітичних змін без втрати ідентичності.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/bologna-rector-no-tension-between-tradition-and-innovation

Фото: unibo.it

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Дженніфер ДеБурро «Викладачам слід припинити намагатися рятувати студентів-першокурсників, які зазнають труднощів».

У ній авторка ставить під сумнів практику надмірного захисту студентів від стресу, дискомфорту та невдач і стверджує, що частина труднощів під час навчання може бути цінним досвідом підготовки до дорослого життя. ДеБурро називає шкідливим «кризовим наративом» те, що медіа поширюють уявлення про студентів як про недостатньо підготовлених, немотивованих й емоційно вразливих. Насправді студенти, які вступають до університету, є здібними та здатними до значно більшої самостійності, ніж їм іноді приписують. Надмірна допомога стає проблемою не лише для батьків, а й для працівників університетів. Дорослі, намагаючись усунути дискомфорт, можуть ненавмисно посилювати залежність студента від зовнішньої допомоги. Якщо студент систематично ігнорує нагадування або не читає програму курсу, а потім пропускає важливий дедлайн, викладач чи адміністрація можуть піти йому назустріч. Проте в такому разі студент втрачає можливість зрозуміти реальне значення дедлайнів і самостійно виробити інший підхід до наступного завдання. Прагнення постійно створювати «безпечну сітку» може бути зумовлене не лише потребами студентів, а й небажанням батьків та університетських працівників бачити їхні невдачі. Але університетська невдача може бути значно безпечнішим досвідом, ніж аналогічна ситуація вже після виходу на ринок праці. Студент може навчитися взаємодіяти зі складними людьми в гуртожитку до того, як зіткнеться з подібною проблемою на першому робочому місці. Нездана вчасно робота й отримана за неї низька оцінка дають  можливість засвоїти урок щодо наслідків недотримання домовленостей. Мета університету – не випуск молодих людей, яких вдалося захистити від усіх труднощів, а формування самостійних дорослих, здатних діяти без постійного втручання інших.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/academics-must-stop-trying-save-struggling-freshers

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Гелен Пакер «Світовий рейтинг університетів 2027: результати оголошено».

У ній представлено аналіз нового рейтингу та визначено головний тренд: азійські університети відновили висхідну динаміку, тоді як провідні університети США, Великої Британії та частини континентальної Європи демонструють погіршення за низкою показників. Перше місце у рейтингу одинадцятий рік поспіль посідає Оксфордський університет, однак його перевага над Массачусетським технологічним інститутом становить лише 0,1 бала. Наразі США та Велика Британія зберігають домінування у першій десятці: сім позицій належать американським університетам і три — британським. Разом із тим, Кембриджський університет спустився з третього на п’яте місце, а Гарвардський — із п’ятого на шосте. Найбільш помітні зміни відбуваються за межами першої десятки: Університет Цінхуа піднявся на 11-те місце, випередивши швейцарський ETH Zurich і вперше в історії рейтингу ставши найвище розташованим університетом Азії порівняно з університетами континентальної Європи. Пекінський університет посів 13-те місце, а Національний університет Сінгапуру піднявся на 15-те. Це пов’язано не лише з окремими успіхами азійських закладів. У Китаї кількість університетів у першій 200-ці зросла з 13 до 17, причому 71% із них покращили свої позиції. Загалом східноазійські та країни АСЕАН продемонстрували покращення, значною мірою завдяки зростанню показників дослідницької діяльності. Натомість у США та Великій Британії фіксується загальне погіршення за більшістю показників. Для Великої Британії особливо проблемними стали всі три показники, пов’язані з доходами університетів: інституційний, дослідницький та галузевий. Схожі процеси у США: країна зберігає 53 університети у першій 200-ці, але це на два менше, ніж минулого року, тоді як 46% американських університетів цієї групи втратили позиції. Франція також скоротила представництво у першій 200-ці з п’яти до трьох університетів. Перевага США і Великої Британії над Китаєм, Сінгапуром і Гонконгом за сукупними середніми показниками – незначна. Рейтинг 2027 року охоплює 2297 університетів зі 118 країн і територій та оцінює дослідницькі університети за 17 показниками, об’єднаними у п’ять основних напрямів: викладання, дослідницьке середовище, якість досліджень, міжнародна орієнтація та взаємодія з промисловістю.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/world-university-rankings-2027-results-announced, https://www.timeshighereducation.com/world-university-rankings/latest/world-ranking

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Ахмета Сойлу «Представники академічної спільноти мають бути інтелектуально відкритими, а не догматичними».

У ній розглядається два підходи до публічності в науці: проста «публічність» (publicity) як одностороннє повідомлення про результати наукової діяльності та зроблені висновки та дійсна «публічність» (publicness), що передбачає відкритість до сумнівів, визнання обмежень і готовність до заперечень. Сойлу зізнається, що останнім часом став більш активно писати авторські колонки та висловлювати свою думку у соціальних мережах. Частина цієї роботи — звичайне поширення інформації про дослідження й інституційні справи. Це дійсно потрібно, адже коли результати залишаються відомі лише вузькому колу людей, вони майже нікому не допомагають. Але є й інша мотивація, яку можна назвати «публічним мисленням». Йдеться не просто про те, щоб оголосити готову позицію, а про спробу розібратися в питанні з нюансами: робити розрізнення, зважувати різні погляди й залишати простір для подальшої розмови. Такий підхід, на думку автора, особливо потрібен зараз, коли публічний дискурс, навіть у академічних виданнях, дедалі частіше скочується до чорно-білих формулювань. Академіки, які в дослідницькій роботі ніколи не прийняли б неточностей чи відсутності належної аргументації, обґрунтування, іноді легко переходять на категоричні заяви, щойно опиняються в публічному просторі. Соцмережі посилюють цю тенденцію: замість аргументів лунають твердження, до яких людина вже емоційно прив’язана, а вся подальша розмова стає лише захистом раніше зайнятої позиції. Слід брати до уваги, що не всі публічні висловлювання науковців спираються безпосередньо на їхні дослідження. Коли ми говоримо від імені досвіду чи особистого судження, варто чітко відрізняти спостереження від узагальнень. Те саме стосується й комунікації власних досліджень: кожне дослідження має свою сферу застосування, свої припущення й методи. Пояснювати результати ясно — не означає ховати їхні межі. «Публічність» (publicity) є переважно односторонньою –  «ось що ми зробили і що знаємо». А «публічність» (publicness) вимагає участі в обговоренні як до, так і після публікації. Вона трактує аудиторію не як пасивних отримувачів готових висновків, а як учасників процесу мислення. Вона відкриває твердження для перевірки, визнає невизначеність і залишає місце для відповіді. Така відкритість не означає, що всі позиції однаково валідні, і не вимагає уникати сильних висновків. Вона лише просить пояснювати, на чому висновки ґрунтуються, визнавати їхні межі й залишатися готовими до аргументів, які можуть їх ускладнити. Чому ж перша «публічність» так легко витісняє другу? Сойлу пов’язує це з управлінськими підходами, відомими як менеджеризм і New Public Management. Академічні системи дедалі більше винагороджують видимі результати й вимірюваний вплив, а публічний простір — чіткі й легко впізнавані позиції. Коли комунікація стає ще одним показником впливу чи інструментом брендингу, з’являється спокуса виглядати людиною, яка має відповіді, а не людиною, яка все ще перебуває в процесі пошуку. Інтелектуальна відкритість, включно з готовністю ставити під сумнів свої позиції і є тією якістю, яка має залишатися в основі академічного життя. У ширшому контексті мова йде про роль університетів і дослідників у публічному просторі. Адже справжня цінність академічної участі полягає не в гучних і остаточних формулюваннях, а в здатності зберігати дослідницьку чесність і відкритість навіть тоді, коли простір вимагає швидких і категоричних відповідей.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/public-academics-should-be-intellectually-open-not-dogmatic

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Ґроува «Міністр з питань науки: UKRI має надавати більш довгострокові гранти».

У ній містяться міркування з приводу заяви нового міністра з питань науки Великої Британії, який критикує чинну систему відбору дослідницьких грантів («діяльність, що знищує цінність») та пропонує перехід до меншої кількості грантів, але більших за обсягом та більш тривалих за терміном реалізації. Міністр вважає, що нинішня конкурентна система фінансування захищає ефективність використання державних коштів і забезпечує якість, але нераціонально витрачає час дослідників, змушуючи їх надто довго готувати заявки замість того, щоб займатися власне наукою. Міністр закликав до системи, яка «пріоритезує швидші дослідницькі результати над ефективністю витрат, зберігаючи при цьому якість». Він оголосив «практичні кроки до більш плавної та простої системи», яка надасть UK Research and Innovation (UKRI) можливість передати «більше повноважень тим, хто реально керує дослідницькими програмами», що означатиме «менше спекулятивних заявок, що конкурують за ті самі кошти, і більше зусиль для якісного управління вже зробленими інвестиціями». Він також підтримав план UKRI щодо розширення «розподіленого рецензування», за якого заявники оцінюють пропозиції одне одного, щоб запобігти «колапсу» системи під вагою подань. Адже сучасні технології ШІ дозволяють легко створювати відшліфовані заявки. Окремо йшлося про виділення 20 млн фунтів на реалізацію ідей, викладених у «Білій книзі навичок після 16 років», з яких 4 млн будуть спрямовані на пілотні проєкти спільних дослідницьких об’єктів, а 15 млн — на нові моделі дослідницько-інноваційних партнерств. Джек пропонує обговорити більш широке коло питань реформування системи дослідницького фінансування, зосередивши увагу на зменшенні бюрократичного навантаження на дослідників, конфентрації ресурсів на стратегічних напрямках, підтримці  довгострокових досліджень, забезпеченні контролю якості.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/science-minister-ukri-should-fund-fewer-longer-awards

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation