Times Higher Education Архіви

КРИЗА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ: УСПІШНИЙ ДОСЛІДНИК — НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ГАРНИЙ ВИКЛАДАЧ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Арджуна Аппадурая «Недостатня підготовка викладачів — це прихований скандал академічної спільноти».

У ній автор стверджує, що однією з найсерйозніших, але майже не обговорюваних проблем сучасної вищої освіти є відсутність системної педагогічної підготовки науковців, які приходять працювати до університетів. Нинішні дискусії про вдосконалення університетського викладання часто залишають поза увагою головне питання: більшість науковців ніколи не проходять спеціального навчання педагогічній майстерності. Аппадурай згадує, що після захисту докторської дисертації він був одразу поставлений перед необхідністю викладати широкий спектр дисциплін, не маючи для цього ані відповідної педагогічної підготовки, ані достатнього досвіду. На його переконання, успішність перших років роботи значною мірою забезпечували особисті комунікативні здібності, ораторська майстерність і впевненість під час публічних виступів, а не професійне розуміння того, як організовувати навчальний процес. Він критично оцінює традиційну практику використання студентських опитувань як основного інструменту оцінювання якості викладання, оскільки такі опитування радше відображають популярність викладача або суб’єктивне ставлення студентів, ніж справжню педагогічну майстерність. Більшість молодих викладачів змушені самостійно опановувати професію, наслідуючи старших колег, запозичуючи їхні навчальні програми, окремі методичні прийоми й стиль викладання. До появи сучасних цифрових ресурсів така неформальна передача досвіду здійснювалася через особисті контакти, телефонні розмови, поштове листування та копіювання матеріалів. Проте навіть сьогодні, попри доступність численних інформаційних ресурсів, університетська система не створила повноцінного механізму професійної педагогічної підготовки викладачів. Щоб утримувати увагу студентів, багато хто компенсує нестачу педагогічної підготовки харизмою, особистими історіями, спрощеними аналогіями чи розважальними елементами, однак такі прийоми не можуть замінити професійних знань у галузі методології та психології навчання. Університетські центри підвищення кваліфікації мають доволі обмежені можливості, а значна частина викладачів просто не має часу для повноцінного проходження таких програм. Проблема має системний характер і підсилюється тим, що сучасний університет одночасно виконує дедалі більше функцій: проводить дослідження, забезпечує навчання, виконує соціальні, культурні та громадські завдання. Отже, настав час переглянути традиційне уявлення про нерозривність викладання і наукових досліджень. Університетам варто критично переосмислити, чи всі викладачі обов’язково повинні поєднувати інтенсивну дослідницьку діяльність із викладанням. Необхідно формувати нові партнерські відносини між академічними дисциплінами та педагогічною освітою, повернути повагу до професійної майстерності викладача. Стаття фокусує увагу читача на питанні балансу між дослідницькою та освітньою місіями університету.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/our-lack-teaching-training-professoriates-secret-scandal

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

2026-07-20

ІСТОРІЯ ЗАНЕПАДУ МОНАСТИРІВ НАГАДУЄ УНІВЕРСИТЕТАМ ПРО НЕБЕЗПЕКУ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джеффа Малгана «Як показує історія, університети мають пристосовуватися до мінливого світу або зникнути».

У ній автор розмірковує над тим, чому університети, попри свою безпрецедентну силу й вплив, дедалі частіше стикаються з викликами, які вимагають не окремих реформ, а переосмислення самої моделі їхнього існування. Останнім часом вища освіта пережила небачене розширення: якщо у 1960 році у світі навчалося близько 13 мільйонів студентів, то нині їх понад 260 мільйонів; кількість університетів зросла приблизно з однієї до понад п’ятдесяти тисяч, а їхній сукупний річний обіг наближається до трильйона доларів. Багато університетів стали ключовими економічними центрами своїх регіонів або важливими джерелами експортних надходжень. Проте саме цей грандіозний масштаб робить систему менш гнучкою та більш вразливою до мінливого світу. П’ять століть тому європейські монастирі були осередками знань, багатства й суспільного авторитету, вони здавалися непохитними інституціями, однак за декілька століть втратили своє значення через нездатність своєчасно усвідомити масштабні зміни, такі як поява книгодруку, реформація, поширення емпіричного наукового підходу. На думку автора, сучасні університети ризикують повторити цю помилку, якщо будуть й надалі недооцінювати зміни, що відбуваються, зокрема – стрімкий розвиток штучного інтелекту. Пітер Друкер наприкінці 1990-х років пророкував швидке зникнення університетських кампусів через цифрові технології, але очне навчання й надалі забезпечує соціальну взаємодію та передачу неформальних знань, які важко замінити технологіями. Разом із тим, сьогодні процеси викладання, навчання й наукових досліджень входять у період глибоких змін під впливом ШІ та нових цифрових моделей створення й поширення знань. Другим важливим чинником, який не можна нехтувати, є політичне середовище – посилення критики університетів, звинувачення їх в елітарності, надмірній бюрократизації, ідеологічній упередженості. Натомість відповідь самих університетів часто зводиться до вимог збільшити фінансування або гарантувати ширшу автономію, тоді як фундаментальні питання їхньої суспільної ролі залишаються без належного осмислення. Не вирішуються належним чином внутрішні проблеми університетської системи: установи, які базують свою діяльність на дослідженнях, експериментах і доказах, майже не застосовують ці підходи до власного розвитку. Натомість переважає інституційний ізоморфізм: університети дедалі більше копіюють один одного, використовуючи однакові формати навчальних програм, лекцій, підготовки докторів філософії та академічної кар’єри незалежно від особливостей країни чи суспільних потреб. Експерименти все частіше відбуваються поза межами традиційної системи, достатньо згадати нові освітні моделі London Interdisciplinary School, New Model Institute for Technology and Engineering, Krea University, а також крупні онлайн-платформи (Coursera, FutureLearn), Focused Research Organisations у сфері науки. Університетський сектор не має власних механізмів систематичного вивчення, оцінювання й масштабування таких інновацій, а їхня реакція на фінансові труднощі зосереджена на управлінських, а не стратегічних питаннях. Замість глибокого переосмислення своєї місії університети звертаються до консультантів, які пропонують злиття установ, централізацію управління та розширення бюрократичного апарату. Автор пропонує переглянути суспільний договір між університетами та державою, радикально спростити організацію наукових досліджень, переосмислити зв’язок між викладанням і дослідженнями, а також більш активно використовувати штучний інтелект для розвитку метакогнітивних умінь студентів, а не лише для підтримки традиційних освітніх моделей. Таким чином багатовікова історія університетів не гарантує їм незмінного та успішного майбутнього. Здатність критично переосмислювати власну діяльність і своєчасно адаптуватися до нових умов є необхідною передумовою того, що університети й надалі залишатимуться провідними осередками створення знань.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/history-shows-universities-must-adapt-changing-world-or-die

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_ШтучнийІнтелект #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

2026-07-17

НАУКОВІ ЖУРНАЛИ МАЮТЬ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВІДКРИТІСТЬ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ДАНИХ ДО ОПУБЛІКУВАННЯ СТАТЕЙ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Науковим журналам радять посилити контроль за виконанням правил обміну даними».

У ній розглядаються причини низької ефективності політик відкритого поширення дослідницьких даних та пояснюється, чому формальні вимоги без належного контролю не забезпечують прозорості й відтворюваності наукових результатів. Попри те, що дедалі більше наукових журналів вимагають від авторів робити вихідні дані досліджень доступними, фактичне виконання цих вимог залишається низьким. На це звертає увагу група дослідників з Канади та Швеції які стверджують, що слабкий контроль за дотриманням політик відкритості призвів до формування «кризи прозорості» в академічному світі. Більшість журналів декларують політики обміну даними, однак їх виконання майже не перевіряється. Як наслідок, значна частина наборів даних залишається недоступною для незалежної перевірки. Аналіз 7750 біомедичних статей, опублікованих у 2015–2020 роках, показав, що лише 9 % авторів пообіцяли зробити всі дані відкритими, а виконали це зобов’язання лише 3 %. Журнали майже не публікують інформацію про те, як саме контролюють виконання власних вимог щодо відкритості даних, що негативно позначається на дослідницькій доброчесності як окремих публікацій, так і наукових видань в цілому. Однією з причин такого стану є нечіткість формулювання політик відкритості, які допускають різне тлумачення. Для підвищення ефективності контролю слід використовувати однозначні вимоги, зокрема – міжнародні стандарти CONSORT, працювати зі стандартизованими контрольними списками замість загальних декларацій про відкритість. Не слід покладатись на практики, за яких журнали дозволяють авторам обмежуватися формулюванням «дані будуть надані за запитом», оскільки це не забезпечує реального доступу до інформації (фактично більшість подібних запитів залишається без відповіді). Журнали мають перевіряти доступність вихідних даних ще до прийняття статті до публікації та контролювати виконання цієї вимоги. Загалом відсутність відкритих даних призводить до неповних узагальнень доказів, дублювання досліджень, неефективного використання державних ресурсів і ухвалення клінічних рішень на основі неповної доказової бази. Проблему неможливо розв’язати окремими ініціативами окремих журналів або добровільним дотриманням рекомендацій. Хоча деякі видання (The BMJ, PLOS Medicine) запровадили обов’язкові вимоги щодо відкритого поширення даних і програмного коду, масштабні зміни потребуватимуть більш рішучих кроків з боку великих міжнародних видавничих груп. Системний контроль за виконанням політик відкритості може стати важливою умовою підвищення прозорості, перевірюваності та надійності сучасних наукових досліджень.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/tackle-weak-enforcement-data-sharing-rules-journals-told

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_АкадемДоброчесність #НРАТ_ВідкритаНаука #НРАТ_ВідкритіДані #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_НауковіВидання_новини

2026-07-15

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЗАМІСТЬ КАНІКУЛ: НОВА ХВИЛЯ КАДРОВИХ РЕФОРМ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джульєти Роусел «Прогнозують літо «хаосу»: масові скорочення персоналу завершують навчальний рік».

У ній йдеться про те, як оголошені наприкінці академічного року скорочення працівників у низці британських університетів посилюють невизначеність щодо організації навчального процесу, дослідницької діяльності та підготовки до нового навчального року. Університети Ексетера, Данді, Гартфордширу, Лінкольна, Сассекса та Нортумбрії повідомили про нові програми реструктуризації та скорочення академічного персоналу. Представники профспілки вважають, що час для таких рішень обрано невипадково, адже після завершення іспитів і перед літніми відпустками можливості працівників для організації колективних дій суттєво обмежені. Факультети мають формувати навчальне навантаження, розподіляти дисципліни між викладачами та готуватися до початку нового семестру, однак не знають, хто залишиться працювати. Це створює проблеми не лише для організації майбутнього освітнього процесу, а й для планування досліджень у рамках чергового циклу Research Excellence Framework. Так, в Університеті Лінкольна під ризиком скорочення опинилися 140 працівників. Адміністрація пояснює необхідність змін демографічними тенденціями, зміною структури попиту серед вступників та посиленням конкуренції між ЗВО. Університет Ексетера запропонував скоротити 150 робочих місць з акцентом на викладачів гуманітарних дисциплін, але без закриття факультетів чи освітніх напрямів. Ризик звільнення для одних та невизначеність для інших негативно позначаються на морально-психологічному стані науково-педагогічних колективів. Фінансові труднощі університетів дедалі відчутніше впливають не лише на кадрову політику, а й на можливості стратегічного планування навчальної та наукової діяльності, від яких, у свою чергу, залежить стабільність функціонування закладів вищої освіти.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/summer-chaos-predicted-mass-job-cuts-close-academic-year

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

2026-07-14

ПОРАДИ З ПІДВИЩЕННЯ ГРАМОТНОСТІ У СФЕРІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

На сайті Times Higher Education опубліковані поради щодо просування знань стосовно ШІ у наукових та освітніх установах.

Зазначається, що грамотність у сфері штучного інтелекту виходить далеко за рамки простих завдань. Необхідно знати, як працюють інструменти штучного інтелекту, як можна ефективно їх використовувати для підтримки викладання, навчання та досліджень, якими є обмеження та етичні наслідки. Штучний інтелект поширюється на різних робочих місцях, понад 88 % організацій вже його використовують. Щоб залишатися конкурентоспроможними на нестабільному ринку праці, випускники повинні розвивати «людські навички», які машини не можуть відтворити, але разом із тим не менш важливо, щоб вони також розуміли, як використовувати ШІ на доповнення до власних здібностей. ГШІ автоматизують значну частину роботи, яка раніше делегувалася співробітникам початкового рівня та все частіше використовується для виконання більш складних професійних завдань. Різне ставлення до ШІ серед викладачів означає й нерівномірне упровадження та різний прогрес у цій сфері. Культура допитливості, довіри та експериментування може допомогти подолати страх і підозри викладачів. Професійний розвиток та можливості для взаємного навчання співробітників університету, якщо їх добре реалізувати, можуть сприяти підвищенню рівня грамотності в галузі штучного інтелекту. Для викладачів може бути спокусливо експериментувати з якомога більшою кількістю інструментів штучного інтелекту. Але цілеспрямований підхід краще підтримуватиме викладання, оцінювання, розробку курсів та адміністрування. За допомогою ШІ можна зменшити навантаження на викладачів: ШІ відповідатиме на запитання студентів, надаватиме зворотній зв’язок та підтримуватиме створення цікавого навчального контенту. Потрібно заохочувати учнів розмірковувати над своєю взаємодією з інструментами ШІ, встановлювати чіткі параметри їх належного використання. Слід навчати студентів використовувати інструменти ГШІ для мозкового штурму, розроблення ідей, розуміння контексту, редагування результатів. Штучний інтелект вже використовується під час досліджень, отже потрібно розвивати уважність до проблем дезінформації, вміння критично оцінювати наукові твердження, аналізувати, відходити від однорядкових запитань до системи чітких підказок, які забезпечують надійні результати. За умови правильного використання політики щодо ШІ, установи допомагатимуть студентам залишатися у безпеці, бути критичними, комунікабельними та відповідальними в середовищах, де цифрові системи стають все більш помітними. Потрібно підвищувати кваліфікацію бібліотечних фахівців, щоб вони могли краще підтримувати викладачів і студентів з питань, пов’язаних зі штучним інтелектом. Бібліотека може бути ідеальним місцем для просування ШІ-грамотності – етичного та ефективного використання інструментів штучного інтелекту, де бібліотекарі є не лише експертами з інформації, а й фасилітаторами ШІ. Освітяни не повинні конкурувати з чат-ботами та великими мовними моделями, але ШІ може допомогти їм спрямувати учнів від пасивного навчання до синтезу інформації. Поєднання можливостей штучного інтелекту з етичними нормами, ефективним інституційним управлінням та відповідальним наглядом є кращим шляхом для розвитку освіти і науки у мінливому технологічному світі.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/campus/boosting-ai-literacy-across-your-institution, https://www.timeshighereducation.com/campus/campus-talks-what-does-ai-across-curriculum-look-practice

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_ШтучнийІнтелект #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

2026-07-13

ДЕТЕКТОРИ ШІ СТВОРИЛИ НОВИЙ ТІНЬОВИЙ РИНОК ПОСЛУГ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Бенджаміна Люка Мурхaуса та Джеймса Міана Цзя «Університети мають припинити діяльність нелегальної економіки навколо детекторів штучного інтелекту».

У ній розглядається питання широкого упровадження систем виявлення текстів, створених за допомогою генеративного штучного інтелекту та формування неофіційного ринку відповідних послуг із перевірки студентських робіт на «ймовірність використання ШІ», а також обговорюються наслідки для академічної доброчесності та освітнього процесу в цілому. Після появи ChatGPT постачальники антиплагіатних систем швидко інтегрували до своїх продуктів функції визначення ймовірності використання штучного інтелекту. У багатьох університетах отримані показники вже використовуються під час розгляду справ про можливі порушення академічної доброчесності, а окремі заклади навіть визначають порогові значення, перевищення яких може стати підставою для дисциплінарних процедур. Водночас студентам не завжди достатньо чітко пояснюють, як саме інтерпретуються такі результати та яке місце вони займають у процедурі оцінювання. Невизначеність породжує тривожність, а вона стає підґрунтям для появи нового ринку. На популярних електронних платформах з’явилися продавці, які за невелику плату пропонують здійснити детекцію ШІ у студентських роботах, причому здобувачі освіти можуть багаторазово надсилати свої тексти, редагувати їх відповідно до отриманого показника й лише після цього подавати остаточну версію через офіційну систему навчального закладу для перевірки. Постачальники подібних послуг запевняють клієнтів, що завантажені тексти не зберігатимуться в базах даних антиплагіатних систем, проте жодних гарантій цьому немаєВідомі ситуації, коли після використання таких сервісів роботи здобувачів освіти зберігались в цих системах і були доступні при перевірці університетами на плагіат та ШІ. Процес доопрацювання академічного тексту традиційно допомагає студентам уточнювати аргументацію, критично переосмислювати власні висновки та вдосконалювати стиль академічного письма. Проте дедалі частіше редагування перетворюється на спробу будь-якою ціною знизити показник «ШI-ймовірності». У соціальних мережах активно поширюються поради, націлені не на покращення змісту роботи, а на те, як зробити текст менш схожим на створений штучним інтелектом, іноді – навіть шляхом навмисного внесення граматичних помилок. Звісно, університети не мали наміру створювати «економіку детекторів ШІ», однак їхня практика використання таких інструментів стала одним із чинників появи цього ринку послуг. Водночас є і позитивні приклади: ряд університетів вже відмовився від використання функції розпізнавання текстів, створених штучним інтелектом, або суттєво обмежив їх застосування. Переосмислення ролі інструменту детекції ШІ, відкритий діалог зі студентами та зрозумілі правила використання генеративного штучного інтелекту мають в комплексі підтримувати академічну доброчесноість. Упровадження нових цифрових інструментів здатне породжувати не лише нові можливості, а й неочікувані економічні, соціальні та освітні наслідки. У сфері академічної доброчесності задіяння технологічних рішень має бути прозорим, побудованим на довірі та чітких правилах.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/universities-must-help-shut-down-illicit-ai-detection-economy

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_ШтучнийІнтелект #НРАТ_АкадемДоброчесність #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

2026-07-10

САНКЦІЇ ЗА АКАДЕМІЧНІ ПОРУШЕННЯ: ЯК ЗНАЙТИ БАЛАНС МІЖ ПОКАРАННЯМ ТА СПРАВЕДЛИВІСТЮ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Чи потрібні більш жорсткі санкції за порушення академічної доброчесності?».

У ній автор розмірковує про те, чи відповідають традиційні механізми реагування на наукові порушення – сучасним викликам, спричиненим поширенням технологій ГШІ, що вже призвело до масової появи недоброякісних наукових публікацій та зростання кількості відкликаних статей. Поштовхом стало рішення сервера препринтів arXiv про запровадження річної заборони на подання рукописів авторами, у роботах яких виявлено вигадані бібліографічні посилання. Частина дослідників підтримала жорсткі санкції, вважаючи їх необхідною відповіддю на поширення недобросовісних практик. Інші застерігають від прирівнювання ненавмисних помилок до свідомого шахрайства. Один з критиків суворого підходу вважає, що поява неіснуючих посилань у тексті не завжди свідчить про намір обманути наукову спільноту. Дедалі більше наукових організацій переглядають підходи до академічної доброчесності. У В’єтнамі запроваджуються правила протидії науковим порушенням із можливістю повернення грантових коштів та заборони участі у майбутніх дослідницьких проєктах. В Індії заявники на грантове фінансування незабаром повинні будуть повідомляти про відкликання своїх публікацій за попередні п’ять років, а національний рейтинг університетів враховуватиме концентрацію відкликаних статей у конкретних закладах. У Китаї окремі науковці вже втратили свої посади після виявлення порушень. У США суд тимчасово відсторонив адвокатів, які подавали процесуальні документи з вигаданими судовими прецедентами, створеними штучним інтелектом. Нездатність автора перевірити бібліографію ставить під сумнів достовірність усього дослідження, а відкликання статті є не покаранням, а механізмом очищення наукової літератури від ненадійних результатів. Інші експерти закликають до більш виваженого підходу, адже наукові роботи часто створюються великими авторськими колективами, проходять багато етапів редагування, а окремі помилки можуть виникати без злого наміру. Надмірно жорсткі санкції можуть призвести до небажаних наслідків: університети стануть менш зацікавленими у добровільному відкликанні проблемних публікацій, а дослідники — у відкритому визнанні власних помилок. Окреме місце в матеріалі займає питання відкликаних статей та як це впливає на професійну кар’єру дослідника. Таке відкликання має виправляти корпус знань, а не бути виключно підставою для адміністративних рішень щодо фінансування, кар’єрного просування чи руйнування репутації науковця. Матеріал показує, що поява генеративного штучного інтелекту змушує університети, видавців, грантові організації та самих дослідників переосмислювати межі академічної відповідальності. Пошук балансу між захистом доброчесності, справедливістю санкцій та підтримкою довіри до наукових результатів стає одним із ключових викликів сучасної дослідницької системи.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/do-we-need-harsher-sanctions-research-misconduct

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_ШтучнийІнтелект #НРАТ_АкадемДоброчесність #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

2026-07-09

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ БЕЗ ВИГАДАНИХ ДЖЕРЕЛ: ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ГШІ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Цзе Чжана, Лілі Цзю та Ї Ло «Запобіжники проти галюцинацій генеративного штучного інтелекту під час підготовки оглядів літератури».

У ній розглядаються практичні підходи до відповідального використання генеративного штучного інтелекту при підготовці наукових оглядів без ризику втрати достовірності, відтворюваності та академічної доброчесності. Автори зазначають, що ГШІ дедалі активніше використовується дослідниками для пошуку наукових праць, ознайомлення з новими предметними галузями, узагальнення змісту публікацій й підготовки оглядів літератури. Водночас одним із найсерйозніших ризиків залишається так звана «галюцинація» — ситуація, коли система створює переконливі, але неіснуючі бібліографічні посилання, придумані цитати або наукові твердження, які є нісенітницею. При складанні огляду літератури, який має ґрунтуватися виключно на перевірених джерелах, це підіриває довіру до результатів дослідження. Перший спосіб запобігання галюцинацій – грамотне формулювання запитів до моделі. У такому запиті слід прямо визначати, що точність важливіша за повноту відповіді. Генеративний ШІ має посилатися лише на ті публікації, існування яких він може впевнено підтвердити, а у випадках невизначеності — повідомляти про це, а не вигадувати відсутні відомості. Особливу увагу рекомендується приділяти наданню повних бібліографічних описів, цифрових ідентифікаторів DOI, дослівних цитат із зазначенням сторінок або розділів, а також обмежувати пошук статтями, індексованими у Web of Science або Scopus. Після отримання відповіді всі запропоновані джерела необхідно самостійно перевіряти. Другий спосіб – розширення набору ключових слів. У різних наукових дисциплінах близькі за змістом явища можуть бути описані різною термінологією, отже при розумному поводженні людини ГШІ може допомогти виявити альтернативні назви понять, споріднені концепції та різні варіанти професійної лексики. Проте безпосередній пошук публікацій рекомендується здійснювати вже у спеціалізованих наукометричних базах даних, таких як Google Scholar, Scopus або Web of Science. Окрему увагу приділено академічним інструментам штучного інтелекту, які працюють на основі перевірених наукових баз даних. Платформи Elicit і Consensus поєднують можливості генеративного ШІ з доступом до реальних наукових публікацій. Такі системи допомагають знаходити релевантні дослідження, аналізувати методологічні підходи й узагальнювати результати, не втрачаючи зв’язку з першоджерелами. Ще одним гарним способом перевірки є інструменти візуалізації наукової літератури, зокрема Connected Papers і ResearchRabbit. Вони відображають публікації у вигляді мережі взаємопов’язаних досліджень, побудованої на основі реальних цитувань. Такий підхід допомагає визначити фундаментальні праці певної галузі, простежити розвиток наукових ідей та переконатися, що всі використані джерела представлені в реальному академічному інформаційному просторі. Використання ГШІ – це послідовний багатоступеневий процес: спочатку модель може допомогти сформувати систему ключових слів, потім дослідник виконує пошук у наукових базах даних, після цього аналізує взаємозв’язки між публікаціями за допомогою засобів візуалізації, а вже на завершальному етапі використовує інструменти ГШІ для узагальнення відібраних матеріалів. Саме така організація роботи, на думку авторів, є найбільш ефективною. Слід пам’ятати, що інструменти штучного інтелекту можуть суттєво прискорити наукову роботу, однак не мають повністю замінювати людську працю. Достовірність дослідження визначається не можливостями цифрових інструментів, а здатністю дослідника критично оцінювати інформацію та спиратися на верифіковані наукові докази.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/campus/safeguards-against-genai-hallucination-literature-reviews

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_ШтучнийІнтелект #НРАТ_ВідкритаНаука #НРАТ_ВідкритіДані #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_НауковіВидання_новини #НРАТ_Бібліотекарям

2026-07-08

СТАЛИЙ РОЗВИТОК – НОВИЙ ВИМІР УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Патріка Джека «Результати Sustainability Impact Ratings 2026 оголошено».

У ній аналізуються результати восьмого випуску Times Higher Education Sustainability Impact Ratings, який презентує внесок університетів у реалізацію Цілей сталого розвитку ООН. Крім того, у публікації розглядаються зміни у співвідношенні позицій закладів із різних країн та регіонів. Університети найбагатших країн світу, як і раніше, переважають у верхній частині рейтингу, однак розрив між ними та закладами з країн із нижчим рівнем доходу поступово скорочується. Лідером Sustainability Impact Ratings 2026 став Університет Манчестера, друге місце посів Університет Гріффіта, а третє — Західний Сіднейський університет. До першої десятки загального рейтингу увійшли університети Великої Британії, Австралії, Канади, Малайзії, Південної Кореї, Японії, Тайваню та Франції. Повної зміни глобального лідерства не відбулось, але спостерігається поступове посилення академічного потенціалу інших країн. Лідерство університетів із країн із високим рівнем доходу залишається значним, але інші держави поступово скорочують відставання завдяки довгостроковим інвестиціям, державній підтримці й стратегічній орієнтації на ЦСР. Зокрема, кількість університетів із країн із високим рівнем доходу серед 50 найкращих зменшилася з 39 до 34. Особливо помітним став прогрес Малайзії: кількість її ЗВО у першій двохсотці зросла, що є результатом системних інвестицій, розвитку міжнародної співпраці та політики, орієнтованої на вимірюваний суспільний вплив. Азійські університети вперше сформували більшість представників у першій п’ятдесятці рейтингу — 28 закладів проти 22 роком раніше. Це заслуга університетів Малайзії, Філіппін та Індії. Водночас Велика Британія зберегла найбільшу кількість університетів у першій сотні рейтингу — 16 закладів, а в першій двохсотці представлено 33 британські університети. Проте зафіксовані рейтингом результати не є однозначними, оскільки частина закладів досягла найкращих позицій вперше за всю історію рейтингу, а інші продемонстрували погіршення показників. Усі університети Азербайджану, представлені в рейтингу, піднялися у загальному заліку, більшість закладів Узбекистану та Казахстану також покращили свої результати, що свідчить про поширення кращих університетських практик, пов’язаних зі сталим розвитком.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/news/sustainability-impact-ratings-2026-results-announced

Фото: скріншот

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_TimesHigherEducation #НРАТ_ЦСР_SDG #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_Освітянам_КращіПрактики

2026-07-07

ОЦІНЮВАННЯ НАУКИ ПОТРЕБУЄ НЕ ДЕКЛАРАЦІЙ, А ФОРМУВАННЯ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю групи авторів «Оновлення академічної культури потребує тиску знизу й відповідальності згори».

У ній розглядається, чому численні міжнародні ініціативи з реформування академічної культури та системи оцінювання наукових досліджень не дадуть очікуваних змін без належної активної участі дослідників, а також відповідального лідерства керівництва університетів, наукових установ та інституцій, які формують політику у сфері науки. Упродовж останнього десятиліття у світі з’явилося чимало документів, покликаних змінити систему оцінювання наукової діяльності. Серед найвідоміших ініціатив – Декларація про оцінювання наукових досліджень (DORA), Угода про реформування оцінювання наукових досліджень, яку координує Коаліція з удосконалення оцінювання наукових досліджень (CoARA), а також низка інших міжнародних проєктів. Їх мета – відмова від надмірної залежності від кількісних показників (зокрема – бібліометричних індикаторів і рейтингів журналів) та перехід до комплексного оцінювання наукових досягнень. Підписання декларацій або приєднання до міжнародних угод саме по собі не змінює академічної практики. У багатьох університетах і дослідницьких організаціях під час конкурсів на посади, присудження грантів чи оцінювання результативності науковців вирішальне значення й надалі мають кількісні показники. Дослідники змушені орієнтуватися насамперед на вимоги чинної системи оцінювання, навіть якщо вони не сприяють розвитку оригінальних, міждисциплінарних або довгострокових досліджень. Відповідальність за зміни не можна покладати виключно на адміністрацію університетів або міжнародні організації. Науковці здатні вплинути на академічну систему під час роботи у складі конкурсних комісій, експертних рад, редакційних колегій, грантових комітетів або спеціалізованих рад із присудження наукових ступенів. Саме в цих професійних спільнотах формуються критерії, за якими оцінюються результати досліджень і будуються академічні кар’єри. Особлива роль належить впливовим ученим, які обіймають керівні посади або користуються значним авторитетом у своїй предметній галузі. Саме вони мають демонструвати готовність застосовувати нові принципи оцінювання не лише в офіційних документах, а й у повсякденній практиці — під час добору кадрів, експертизи наукових проєктів, наставництва молодих дослідників і роботи в редакційних колегіях наукових журналів. Якщо університети, грантові організації, наукові товариства, видавці та журнали використовуватимуть різні критерії оцінювання, дослідники й надалі отримуватимуть суперечливі сигнали щодо того, які результати їхньої роботи справді цінуються академічною спільнотою. Оновлення академічної культури є більш складним процесом, ніж ухвалення нових декларацій чи рекомендацій. Стійкі зміни можливі лише там і тоді, де і коли принципи відповідального оцінювання послідовно втілюються в повсякденній діяльності всіх учасників наукової системи — від окремих дослідників до керівників університетів та міжнародних організацій.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/academic-renewal-needs-pressure-below-and-responsibility-above

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_НауковіВидання_новини #НРАТ_TimesHigherEducation

2026-07-06