Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Джона Росса «Бути чи не бути університетам: криза ідентичності в Австралії».

Автор говорить про те, що нові жорсткі вимоги до закладів вищої освіти щодо проведення досліджень світового рівня, можуть поставити під загрозу ім’я і благополуччя університетів. Країни розробили системи класифікації, щоб розподілити свої університети за категоріями з метою оцінювання репутації, прийняття рішення про фінансування чи регулювання. Найбільш жорсткий директивний підхід застосувала Австралія: тут щоб отримати високу оцінку, університети повинні проводити дослідження на найвищому рівні та здійснювати підготовку в докторантурі щонайменше у трьох широких галузях знань. Перегляд вимог до закладів освіти викликає занепокоєння. Надходження від міжнародної освіти, які університети зазвичай використовували для фінансування своїх досліджень, останнім часом скоротились, що найсильніше вплинуло на регіональні ЗВО, а реформа освіти, що вимагає «готових до роботи випускників» позбавила університети можливості перехресного субсидування досліджень за рахунок внутрішніх грантів на викладання. Автор наводить думки австралійських вчених з приводу того, як саме можна вирішити цю проблему та звертається до політиків задля пошуку компромісів.

Детальніше: https://bit.ly/3ERPvZM

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Колм О’Ши «Відновлення довіри до університетського навчання – дитяча гра».

У ній наголошується, що утилітарний підхід до вищої освіти призводить до розчарування студентів і суспільства. Автор розмірковує над кризою довіри, яку американці наразі переживають у своєму ставленні практично до усіх інституцій – від Верховного суду і Конгресу до журналістики та освіти. Як відновити довіру до освіти? Нетривіальні висновки Колм О’Ши робить, проводячи аналогії вирішення проблем з дитячою грою «Кубік Рубика». Будучи професором університету, маючи схильність до пошуку відправної точки у сфері освіти, а також не нехтуючи складними питаннями, він згадує освітні теорії логіка Альфреда Норта Уайтхеда. Останній писав: «Наша мета як викладачів має полягати в тому, щоб зберегти знання живими». Вища освіта має бути кроком у лабіринт, а для цього потрібно щось на кшталт героїчного мислення: речі мають заплутатися, перш ніж з’явиться ясність. Щойно учні повірять у те, що вони самі формують свої власні думки, вони почнуть довіряти установам, що допомагали їм у цьому. Тому, робить висновок автор, настав час зробити гру основою навчання.

Детальніше: https://bit.ly/3IC5zjE, https://bit.ly/3IXdc5x

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Бена Аптона «Чи бачить Європа масову докторантуру?».

У ній наголошується: останнім часом політехнічні установи отримують право на присудження докторських ступенів. Наскільки розумно залучати не лише академічну, а й технічну та професійну сферу до присудження наукових ступенів. Розглядаються конкретні приклади європейських країн. Зокрема, у Великобританії у 1992 році був скасований бінарний поділ між політехнічними інститутами та університетами. Його прихильники стверджували, що це відкриває нові можливості для самих вишів, їхніх студентів та регіонів, які вони обслуговують, призведе до інновацій та реальної зміни ситуації у професійному середовищі (підвищення соціальної мобільності, нові кар’єрні можливості). Ті, хто займає протилежну позицію, наголошують: технічна освіта, укомплектована практиками, а не вченими, зацікавленими в дослідженнях, має цінуватися сама по собі. У Нідерландах також почали присуджувати професійні докторських ступені в університетах з прикладних наук. Португальські політехнікуми активно заявляють про такий самий шлях як бажаний, прагнучі змінити свою назву на університет. Німецькі технічні університети хоча й залишаються окремою адміністративною категорією, також рухаються у напрямку присудження докторських ступенів. Автор публікації вважає, що суспільна дискусія з цього приводу точиться насамперед навколо інноваційної політики, забезпечення якості освіти, ефективності фінансування, соціальної справедливості і … снобізму. «Що означає зростання європейських докторантів? Дані з Європейського реєстру вищої освіти показують, що між 2011 і 2019 роками кількість закладів, які мають право присуджувати докторські ступені, фактично не змінилася. … Докторські ступені залишаються відносно рідкісними. Тим не менш, розширення докторської освіти за рахунок нових гравців та нових форматів, може мати непередбачувані наслідки», вважає керівник Центру управління вищою освітою Бельгійського університету Єруун Хаїсман.

Детальніше: https://bit.ly/3EDmu3Q, https://bit.ly/3kxaF8Q

На сайті Times Higher Education опублікована тематична добірка статей «Бізнес яскравих ідей, досліджень та інтелектуальної власності: що потрібно знати викладачам та університетам про інтелектуальну власність і комерціалізацію досліджень».

Дослідження мають величезний комерційний потенціал, але прибуток – не причина розглядати лише фінансову сторону створення знань. Є соціальний вплив, сталість розвитку, визнання та підтримка наступного покоління дослідників, які також надзвичайно важливі. Ця добірка ресурсів містить матеріали, які демонструють, чому в академічних колах повинно бути більше підприємництва; пояснює, як комерціалізувати дослідження – від управління інтелектуальною власністю до обміну знаннями, маркетингу та лідерства, яке сприяє створенню середовища, у якому можуть процвітати великі ідеї. Двадцять статей присвячені різним аспектам наукового підприємництва та інновацій: перетворенню досліджень у бізнес; управлінню інтелектуальною власністю; заохоченню підприємництва в університетському містечку; розвитку ділових навичок в академічному середовищі; побудові кар’єри (від пошуку наукового керівника дослідження до конкурсу на керівні адміністративні посади).

Детальніше: https://bit.ly/3KvWAmr

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Джонатана Циммермана «Академічна свобода важливіша за шкоду, а прощення перемагає помсту».

Публікація присвячена подіям, що розгорнулись восени минулого року в одному з університетів США. Викладач історії світового мистецтва під час заняття продемонстрував малюнок із зображенням пророка Мухаммеда, засновника мусульманської віри. «Зображення – це справжній та незамінний витвір мистецтва. Він включений в одну з найбільш ранніх ісламських ілюстрованих історій, яка описує біографію Мухаммеда та інші історичні події. Бібліотека Едінбурзького університету, де зберігається рукопис початку XIV століття, вважає його шедевром персидської книги та її “найбільшим східним скарбом», пише Крістіан Грубер, професор ісламського мистецтва університету Мічиган. Одразу після цього заняття розгорнулась складна дискусія щодо того, «чи є демонстрація образу пророка Мухаммеда в академічному контексті проявом ісламофобії чи ні». Президент університету, де це відбувалось, припустилась величезної помилки, коли спершу засудила викладача за демонстрацію зображень пророка Мухаммеда, а потім опублікувала лист, в якому одночасно захищала коледж у зв’язку зі скандальним звільненням професора та заперечувала це. Подібна ситуація є наслідком розповсюдження т.зв. «культури відміни». У результаті звільнений викладач подав позов до суду і вимагає зустрічного звільнення керівника ЗВО. Автор статті розмірковує над тим, як впливають нові суспільні «віяння» на академічне середовище та який вихід з ситуації може бути найкращим? Він пише, що «провів останнє десятиліття, попереджаючи про те, що … захист студентів від «шкідливої ​​мови» в кінцевому рахунку призведе до того, що чесний академічний діалог стане неможливим».

Детальніше: https://bit.ly/3YQETCE, https://www.insidehighered.com/news/2023/01/03/debates-whether-academic-freedom-includes-images-offensive-muslims, https://bit.ly/3Iiz4Xi

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Тома Вільямса «Яким є реальний вуглецевий слід університетів?».

Автор вважає за необхідне встановити справжні обсяги викидів для всього сектору вищої освіти Великої Британії і розробити на основі аналізу цих даних «шлях до чистого нуля». Насправді скласти карту викидів вуглецю окремого університету – нелегке завдання. Разом із тим не можна нехтувати загальноприйнятий орієнтир/зобов’язання щодо досягнення нульового рівня викидів до 2050 року. Необхідно запобігти шкоді довкіллю, а університети та коледжі мають унікальну можливість використати свої знання та вплив, щоб змінити ситуацію на краще. Підготовлений експертами звіт про вуглецевий слід сектору є одним з найбільш повних на сьогоднішній день. Він демонструє, яким насправді є стан справ. На його основі та з урахуванням «моделі шляху скорочення викидів вуглецю», розробленої консалтинговою фірмою EcoAct, можна розробити дорожню карту. Моделювання показало, що покращення в антропогенному середовищі, ланцюгах постачання, подорожах і транспорті можуть зменшити викиди на 72%. Фахівці рекомендують розробити схему заохочення освітян до сталого розвитку, подібної до моделі Teach First, згідно з якою випускники викладають у школах перед тим, як перейти на роботу в інші галузі. Уряди повинні фінансувати механізми, які б стимулювали заклади вищої освіти та додаткової освіти об’єднатися для інвестицій у розроблення технологій відновлюваних джерел енергії.

Детальніше: https://bit.ly/3kdVfpH, https://bit.ly/41crE0p

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Константіноса Арфаніса «Як Сократ може допомогти вашим учням задавати питання».

Автор наголошує, що у світі, сповненому відповідей, необхідно знаходити час, щоб ставити запитання. А підходи, яким віддавав перевагу Сократ, можуть бути корисними і сьогодні. У сучасній культурі, яку можна описати фразою «споживай і йди далі» ми опинились під шаленим інформаційним тиском, в результаті чого дуже часто звертаємось до т.зв. «експертних висновків» та ідей, які не мають під собою належного підґрунтя та побудовані на непевних даних. Як виявити дезінформацію та розвінчати популярні міфи? Не існує єдиного надійного способу досягти цього, але деякі корисні методи можуть допомогти. Зокрема, потрібно ставити запитання. Це ефективний шлях взаємодії з аудиторією: задавати запитання та формувати відчуття невпевненості, яка провокує до критичного мислення та самореалізації. Говоріть менше, щоб як Сократ, викликати дискусію, а потім знову говоріть менше, щоб почути співрозмовників, зрозуміти рівень їх усвідомлення, позицію, помилкові уявлення. Адже коли ми намагаємося когось переконати, то маємо бути певні, що вони готові до того, щоб їх переконували. Автор рекомендує «вийти за рамки і продемонструвати аудиторії, що різниця в позиціях з певного питання не є наслідком емоцій чи почуттям власної правоти, а є результатом зусиль і часу, витрачених на те, щоб стати досвідченим у своїй галузі».

Детальніше: https://bit.ly/3XJizcs, https://bit.ly/3Igrg8ww)