Архів Facebook

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Стармер: мета в 50 відсотків для університетів не на часі».

У ній автор аналізує рішення прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера стосовно перегляду однієї з найвідоміших освітніх цілей країни, за якою половина молодих людей має здобути університетський ступінь. Гроув зазначає, що започаткована ще у 1999 році ініціатива Тоні Блера колись символізувала віру в університет як головний соціальний ліфт і рушійну силу економічного розвитку. Проте за чверть століття контекст змінився: сучасний ринок праці потребує не лише випускників із дипломами, а й висококваліфікованих фахівців, які здобувають освіту через професійні коледжі, технічні програми чи стажування. Саме тому, на переконання Стармера, мета «50 %» більше не відповідає викликам сьогодення. Вибір професійно-технічної освіти має бути не «другим варіантом», а рівнозначним шляхом до кар’єрного успіху. Прем’єр-міністр анонсував нову стратегію, відповідно до якої дві третини молодих людей у віці до 25 років повинні мати вищий рівень кваліфікації, незалежно від того, здобутий він в університеті чи в межах системи стажувань. Таке бачення уряд вважає більш справедливим і реалістичним, оскільки воно визнає цінність різних форм навчання та шляхів отримання  практичних навичок. Нова політика супроводжується масштабними інвестиціями: уряд виділяє додатково 800 млн фунтів на освіту для молоді віком від 16 до 19 років і підтримку мережі сучасних технічних коледжів. Ці заклади мають забезпечити якісну підготовку з урахуванням запитів економіки, а також стати альтернативою університетам у тих регіонах, де традиційна вища освіта малодоступна. Це рішення викликало неоднозначну реакцію в академічному середовищі: частина університетських лідерів сприйняла його як сигнал про зменшення політичного пріоритету вищої освіти. Вони застерігають, що об’єднання університетського й професійного секторів у межах однієї цілі може розмити уявлення про специфічну роль університетів як осередків наукового пошуку й інтелектуального розвитку. Також без стабільного державного фінансування й перегляду системи оплати навчання жодна з моделей не зможе стати справді інклюзивною. Відбувається переосмислення самої суті освітньої амбіції: тепер важливо не лише скільки молодих людей отримає диплом, а яким чином вони зможуть реалізувати свій потенціал. Такий підхід ставить у центр уваги не університет як інституцію, а людину — її здібності, практичні навички й можливість знайти своє місце у змінному світі. Нова урядова стратегія є спробою адаптувати систему освіти до реалій постіндустріальної економіки. Якщо раніше університет був головним критерієм успіху, то сьогодні акцент робиться на компетентності та гнучкості.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/tPMAJ

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини 

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Патрика Джека «Захист академічних свобод не допомагає у «війні з постійними посадами».

У ній йдеться про проблеми забезпечення академічної свободи та аргументи, які можуть бути знайдені для подальшої підтримки довгострокових контрактів. Такі довгострокові контракти для викладачів, які мають забезпечити їхній  захист від звільнення, останнім часом все частіше стають об’єктом критики як ознака заохочення лінощів, застою та небажання змін. Політичні діячі та адміністрації ряду університетів намагаються обмежити або скасувати такі контракти, аргументуючи це необхідністю підвищення ефективності. Традиційна стратегія захисту цих контрактів як засобу забезпечення академічних свобод (мовляв, без цього неможливі вільні дослідження) виявилась недостатньо переконливою для широкої публіки. В США, де трудове право часто передбачає можливість звільнення працівника практично з будь-якої причини, захист довгострокових контрактів як важливої складової трудового права, набуває особливого значення. У новій книзі «The War on Tenure» наголошується, що довгостроковий контракт не є чимось виключним або елітарним, – він є формою соціального захисту працівника перед системними загрозами. Академічна спільнота часто використовує оборонні наративи про «унікальність академічної професії», що інколи сприймається у суспільстві як привілей. Це підживлює критику, бо у суспільстві посилюється  враження, що академія — закрита кастова система, яка є «ворогом» трудових реформ. Тому дискусія про такі контракти не повинна обмежуватись лише професійними рамками, адже навіть ті, з ким ці контракти укладені, залишаються вразливими до змін у структурі університетів, скорочень бюджетів, конкурсів чи реорганізацій. Довгостроковий контракт на думку автора приносить користь не лише окремим викладачам, а й всій системі вищої освіти, оскільки стимулює стабільність, довіру й здатність до інтелектуального ризику, що насправді вигідно також і  студентам і ЗВО. Отже, говорячи про довгострокові контракти, немає сенсу обмежуватись аргументами академічної свободи, – слід розглядати їх у більш широкому контексті – трудовому, соціальному вимірі, справедливості, стабільності.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/VIPQy

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини