Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Пітера Суторіса «У моїй галузі навіть невеликої суми достатньо. То чому ми повинні гнатися за великими грантами?».

У ній автор зазначає, що фінансування у галузі гуманітарних та соціальних наук має розподілятися у формі мікрогрантів. Він категорично не погоджується з пануванням уявлення про те, що неможливо зробити кар’єру в академічних колах, не вигравши великий грант. Нещодавні рішення зі скорочення фінансування досліджень в Університеті Ньюкасла свідчать про те, що багато науковців незабаром можуть зіткнутися з важким вибором: отримати грант, проводити дослідження у свій вільний час або взагалі не проводити їх. Це не лише симптом фінансової кризи у вищій освіті Великої Британії, а й віддзеркалення змін у цінностях в академічному середовищі. Університети прийняли та всіляко підтримували тривалий час у якості універсального свідчення успішності науковці у природничих науках отримання великих грантів і позиції керівників дослідницьких груп. Але, наголошує Пітер Суторіс, таке визначення успіху не є самоочевидним навіть у природничих науках, не кажучи вже про гуманітарні та соціальні науки, де воно може бути відверто небезпечним. Адже названі дисципліни не потребують створення лабораторій, великих дослідницьких груп та проведення масштабних і коштовних експериментів. Значна частина дослідницької роботи тут базується на глибокому індивідуальному дослідженні, аналізі архівних матеріалів, теоретичних напрацюваннях та осмисленні методів, а не від інтенсивної командної роботи. У багатьох університетах здобувачі вищої освіти у галузі гуманітарних та соціальних наук не можуть вільно обирати власні теми, оскільки всебічно підтримуються проекти, які відповідають пріоритетам спонсорів, нехтуються інтелектуальна зацікавленість дослідника та навіть суспільні потреби, що призводить до величезної трати часу та енергії, які витрачаються на підготовку неуспішних грантових заявок. Цей час та зусилля могли би витрачатись на перспективні дослідження. Отже, університети повинні почати використовувати альтернативні механізми фінансування, які зменшують марнотратство, нерівність та звільняють дослідників від циклу нестабільності. Потрібно докорінно переосмислити систему фінансування досліджень, щоб звільнити академічні кола від одержимості зовнішніми доходами та всебічно підтримувати створення системи, яка цінує креативність, незалежність та справжній інтелектуальний прогрес, а не невпинну гонитву за грошима. Зрештою фінансування – це засіб для досягнення мети, отже набагато важливіший результат, ніж фінансові можливості. У своїй статті Пітер пропонує замислитись над тим, як би виглядав академічний ландшафт, якби замість винагороди університетів та дослідників за отримання фінансування від них вимагали вищих стандартів наукових досягнень, а не гонитви за ресурсами.

Детальніше:  https://qrpage.net/qr/XVzuK

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Ніка Мегорана «Масові звільнення зіпсують репутацію британських університетів».

Автор звертає увагу на те, наскільки складні часи настали для системи вищої освіти та говорить про нерадісні перспективи «слабших» університетів і таких, що зазнали репутаційних втрат. Новий підхід уряду Великої Британії до витрат на освіту не запропонував рішень, здатних допомогти подолати кризу фінансування, а керівники університетів стикаються з  все більш складними викликами щодо збалансування фінансових стратегій. Управління у справах студентів стверджує, що майже три чверті англійських закладів вищої освіти зіткнуться з суттєвим дефіцитом наступного року, а підвищення національного страхування, оголошене в осінній заяві канцлера, зробило очевидним напрямком економії коштів саме витрати на заробітну плату персоналу. Прогнози щодо втрати цього навчального року  біля 10 тис. робочих місць у сфері вищої освіти можуть виявитися заниженими, оскільки університети продовжують обов’язкові академічні скорочення, вичерпавши усі можливості добровільних схем оптимізації. Вирішальний параметр, який зазвичай не враховують у розрахунках витрат і вигід полягає в тому, що його важко достовірно виміряти, – і це репутація. Сприйняття громадськістю академічних установ не є абстрактним, коли перетворюється на публічний осуд з боку відомих особистостей.  Плани скоротити прогнозований дефіцит бюджету у розмірі 20 млн фунтів стерлінгів шляхом скорочення робочих місць керівництво захищало як життєво важливі для «захисту  довгострокового майбутнього». Але репутаційні ризики зростають, що демонструє нещодавня петиція Профспілки університетів та коледжів. Неможливо підрахувати фінансові втрати від репутаційної шкоди, що матиме місце внаслідок зменшення набору студентів та доходів від досліджень. «Слабшим» ЗВО може бути складно утриматись «на плаву», тим більше, що жорсткий підхід до скорочення персоналу збіднює їхні академічні можливості, що зрештою може повернутись суттєво більшим скороченням доходів ЗВО, ніж було заощаджено у зв’язку зі звільненнями.

Детальніше:  https://qrpage.net/qr/5lxZF

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини

 .

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Джульєтт Роуселл «Чи гібридна робота наражає персонал на ризик?».

У ній наголошується, що наразі британські університети залишаються відданими гібридному режиму роботи і не прагнуть суцільного повернення до офісів.  Але в часи зростання робочого навантаження, чи не було б краще для працівників університетських професійних служб, якби їхня робота була більш помітною для університетської спільноти? Не буде применшенням, якщо сказати, що масовий стрімкий перехід на дистанційну роботу під час COVID-19 майже одномоментно змінив світ праці. Перехід університетів на онлайн-навчання потрапив у заголовки газет, тоді як вплив онлайн-роботи на функції допоміжного персоналу не зацікавив громадськість, хоча був не менш складним.  Історично склалося так, що викладачі часто працювали з дому, коли їхній графік лекцій чи дослідницької діяльності не вимагав їхньої присутності в університеті,  а персонал професійних служб (неакадемічний) був присутній на робочому місці в кампусі постійно, упродовж усього робочого тижня. Багато хто завдяки онлайну скористався можливістю побудувати кращий баланс між роботою та особистим життям, і прагне зберегти його навіть після того, як пандемія відступила. Університети перейшли на гібридні моделі роботи, що також стосується і співробітників професійних служб. Джульєтт аналізує різні підходи закладів вищої освіти (Королівський університет Белфаста, Університет Ньюкасла, Університет Плімута) до відвідуваності, які змінюються залежно від посади. Наразі політика багатьох університетів щодо роботи з дому наразі знаходиться на стадії перегляду: деякі установи стали більш суворо ставитись до відвідування кампусів, що не завжди сприймається персоналом; інші – більш поблажливі до роботи з дому. Також автор статті звертає увагу на такий феномен: коли працівники працюють з дому, вони відчувають потребу продовжувати працювати, навіть коли хворіють. Це негативний момент. Адже якщо під час хвороби працівники продовжують працювати, вони не  приділяють необхідного часу для відновлення й залишаються виснаженими, що призводить до нових хвороб і ще більшого виснаження. Керівник відділу стратегічного планування та розвитку на факультеті менеджменту Лондонської школи економіки, навпаки, вважає, що гібридна робота покращила стосунки між працівниками професійних служб і викладачами, зробивши їхні зобов’язання щодо відвідування занять більш «справедливими». Разом із тим, він усвідомлює небезпеку гібридної роботи, яка робить колег «невидимими» один для одного. Щоб цього уникнути, він запровадив «дні спільноти» раз на місяць, коли науковці та професійні працівники заохочуються бути у кампусі. «Коли ви робите це правильно, робота з дому чи гібридна робота стають обраним вами та узгодженим балансом, а не нав’язуванням».

Детальніше: https://ukrintei.ua/y/V8Pme

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини