Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Вівека Пундіра і Джеффрі Герліхі-Мера «Чому університети досі навчають стилів посилання?».

У ній автори ставлять під сумнів доцільність навчання сучасних студентів формальним стилям цитування, вказуючи на розрив між академічною практикою та професійною реальністю. В цифрову епоху додати належним чином оформлене посилання до тексту статті або есе можна буквально одним натиском клавіш, – то навіщо вивчати вимоги до пунктуації, використання великих літер у назві, вказування номерів розділів? Ці курси дедалі більше сприймаються як архаїчні та непродуктивні. Університети вимагають від студентів знання стилів цитування, які на практиці далеко не завжди використовуються у професійній діяльності або можуть бути автоматизовані за допомогою програмного забезпечення. При цьому ніхто не ставить під сумнів академічну доброчесність, але фокус має бути не на механіці оформлення, а на розумінні суті: коли, чому і як варто посилатись на джерела, як оцінювати їхню релевантність і достовірність. Скоріше за все, викладачі та студенти просто марнують час на навички, які мають малу практичну цінність у професійному житті. Якщо студенти навчаться зосереджуватися на деталях оформлення замість змістовної аргументації, вони поступово втрачатимуть критичне мислення щодо того, як робити посилання на джерела, оцінювати їх і застосовувати у міждисциплінарному просторі. Необхідно, щоб університети переглянули свої пріоритети: звернули більше уваги на типи джерел (цифрові, відкриті, мультимедійні), на навички використання програм обробки посилань та на те, як навчити студентів структурувати аргументацію й застосовувати адаптивні форми посилання, замість жорсткої прив’язки до одного стилю. Досі в університеті буквально запам’ятовують правила «крапка перед лапками», «номер розділу після коми» чи «курсив у назві журналу», внаслідок чого система ризикує втратити актуальність у світі, де інформація стає більш гнучкою й мультиплатформенною. Цей елемент освіти потрібно  адаптувати до новітніх реалій, щоб не тренувати механістичний підхід замість мислення, оскільки це у довгостроковій перспективі може зменшити ефективність наукової підготовки та академічної мобільності випускників.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/gos98

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини  #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Ніка Гілмана «Білий документ з навичок: чіткість і узгодженість чи плутанина і складність?».

У ній автор аналізує новий стратегічний підхід уряду Великої Британії до розвитку освіти  для молоді старше 16 років та оцінює, наскільки  пропоновані зміни зможуть забезпечити ясність і системність, чи, навпаки, створять нові проблеми для закладів вищої освіти й студентів. Наразі у Британії відбувається реформа структури кваліфікацій, яка має на меті чітке розмежування академічної та професійно орієнтованої освіти. В країні традиційно 16-річна молодь обирає або академічний шлях в університеті або прикладні професійні програми. Пропонується запровадити окремий рівень навчання, який поєднає елементи обох напрямів. Але «це нове – відоме старе», бо подібний формат уже існував тривалий час. Отже, виникає питання: йдеться про суттєве удосконалення системи  чи лише про зміну назв без глибоких трансформацій змісту освіти? Автор вважає дискусійним намір уряду стимулювати університети зосереджуватися на обмеженій кількості напрямів, у яких вони мають найбільший потенціал, що може звузити їхню роль як багатопрофільних освітніх та дослідницьких інституцій. Новий  документ задає загальну траєкторію змін, однак не пропонує достатньо конкретних механізмів реалізації, тому складно оцінити, що він принесе сектору освіти – очікувану ясність і стане реальним інструментом підвищення ефективності та якості освіти, чи спричинить нові проблеми й плутанину, породжуючи ризики.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/7Fvys  

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини  #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю «Чи врятують суперуніверситети британську вищу освіту?».

У ній декілька визнаних експертів аналізують поглиблення фінансової кризи у британському освітньому секторі та визначають перспективи створення великих об’єднаних університетських структур, так званих «суперуніверситетів», як можливого шляху виходу з цієї ситуації. Нинішня модель англійської вищої освіти, в якій працює понад 130 університетів, що надають подібні програми, конкурують за студентів і ресурси, стала надзвичайно вразливою у нових умовах обмеженості доходів від навчання, посилення конкуренції з приватними провайдерами, демографічних й технологічних змін. Це змушує керівників ЗВО задуматися про необхідність «масштабування» або «групування» установ. Одним із таких прикладів є «квазі-злиття» університетів Кенту і Грінвічу, яке часто називають першим зразком суперуніверситету у Великій Британії. Однак злиття чи формування великих груп — не панацея, оскільки вимагає значних ресурсів, складного управління й тривалої адаптації. Більше того, існує ризик, що концентрація наукових і фінансових ресурсів у великих об’єднаннях може послабити роль регіональних університетів, які виконують важливу місцеву, соціальну й економічну функцію. Ключове питання тут у характері процесів: чи відбуватимуться зміни за планом з урахуванням суспільної рівності, чи залишиться реакцією на ринкові проблеми. Якщо створення суперуніверситетів відбуватиметься без системного регулювання, то можна прогнозувати утворення 10-12 надвеликих ЗВО з відповідним ослабленням або навіть зникненням решти університетів. Це може спричинити поглиблення регіональних нерівностей та втрату різноманітності академічної екосистеми. Автори наголошують, що майбутнє вищої освіти у Великій Британії – не питання «якщо» буде здійснена трансформація, а «коли і як». Час спонтанних змін вже минув. На порядку денному рішення, які повинні враховувати не лише фінансову життєздатність, а й соціальну роль університетів, їхній зв’язок із громадою. Якщо будуть дотримані ці умови, суперуніверситети можуть стати каталізаторами змін. Але без чіткої стратегії, державної підтримки та уваги до регіонального й суспільного контексту існує ризик, що вони лише консолідують владу й ресурси, залишаючи інші частини системи на узбіччі.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/2EnFc

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини