2 травня 2026 року в онлайн-форматі відбудеться конференція «Innovating Education 3-0».
2 травня 2026 року в онлайн-форматі відбудеться конференція «Innovating Education 3-0».
Вона стане площадкою для обміну досвідом викладацькою спільнотою, бізнесом і державою щодо розвитку сучасної освіти. Планується відпрацювати реальні приклади та обговорити найкращі освітні практики – від побудови ефективної комунікації зі студентами та інтеграції новітніх технологій у навчання, до синхронізації вищої освіти з реформою старшої школи; надати рекомендації щодо викладання у період криз задля підтримки якості освіти; обговорити специфіку роботи з новим поколінням «зет» та «альфа»; розглянути компетентності майбутнього в епоху ШІ (критичне мислення, креативність та емоційний інтелект). Організатори: Genesis, МОН, Мінцифри.
6 квітня 2026 року відбудеться вебінар з інформування щодо нових підходів до базового фінансування наукових установ і закладів вищої освіти за результатами їхньої державної атестації.
6 квітня 2026 року відбудеться вебінар з інформування щодо нових підходів до базового фінансування наукових установ і закладів вищої освіти за результатами їхньої державної атестації.
Слухачі дізнаються про механізми розподілу базового фінансування, принципи роботи формульного розподілу фінансування, наявні обмеження, будуть ознайомлені з напрямами цільового використання коштів,а також переліком необхідних документів та особливостями звітування. Організатори: Міністерство освіти і науки України, Державна науково-технічна бібліотека України.
На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Ліндсі Фармера «Великоформатні публікації у відкритому доступі не можуть ґрунтуватися на зобов’язаннях, що не фінансуються».
На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Ліндсі Фармера «Великоформатні публікації у відкритому доступі не можуть ґрунтуватися на зобов’язаннях, що не фінансуються».
У ній автор аналізує наслідки поширення політики відкритого доступу для монографій та інших великоформатних академічних текстів без належного фінансового забезпечення. У матеріалі наголошується, що відкритий доступ став важливим інструментом демократизації знань і розширення доступності результатів досліджень. Водночас більшість наявних моделей його реалізації сформувалися навколо журнальних статей, тоді як великоформатні публікації мають іншу економіку створення і потребують значно більших витрат на підготовку, рецензування, редагування й поширення. У цьому контексті запровадження обов’язкових вимог щодо відкритого доступу без відповідного фінансування створює ризик дестабілізації існуючих видавничих практик. Автор звертає увагу на те, що у гуманітарних і соціальних науках монографія залишається ключовою формою представлення результатів досліджень, яка дозволяє представити розгорнутий аналіз та у повному обсязі навести цілісну наукову аргументацію. Такі формати не можуть бути повноцінно замінені короткими публікаціями. Водночас саме ці формати публікацій, як правило, мають обмежений доступ до зовнішнього фінансування, що ускладнює виконання вимог відкритого доступу на практиці. Нефінансовані мандати можуть мати небажані наслідки у вигляді скорочення кількості публікацій, звуження їх тематичного розмаїття та посилення нерівності між інституціями та країнами з різними ресурсними можливостями. У результаті політика відкритого доступу, яка має на меті підвищення доступності знань, ризикує відтворювати існуючі дисбаланси або навіть поглиблювати їх. Ліндсі зосереджує увагу на необхідності узгодженого підходу до фінансування великоформатних публікацій: залучення державних структур, університетів, фінансуючих організацій і видавців до формування моделей, здатних забезпечити сталість відкритого доступу. Ефективна реалізація політики відкритого доступу потребує не лише нормативних вимог, а й системного фінансового підґрунтя, без чого існує ризик підриву тих форм наукової комунікації, які відіграють визначальну роль у розвитку гуманітарних і соціальних наук.
#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_ВідкритіДані #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_Бібліотекарям #НРАТ_НауковіВидання_новини #НРАТ_У ній автор аналізує наслідки поширення політики відкритого доступу для монографій та інших великоформатних академічних текстів без належного фінансового забезпечення. У матеріалі наголошується, що відкритий доступ став важливим інструментом демократизації знань і розширення доступності результатів досліджень. Водночас більшість наявних моделей його реалізації сформувалися навколо журнальних статей, тоді як великоформатні публікації мають іншу економіку створення і потребують значно більших витрат на підготовку, рецензування, редагування й поширення. У цьому контексті запровадження обов’язкових вимог щодо відкритого доступу без відповідного фінансування створює ризик дестабілізації існуючих видавничих практик. Автор звертає увагу на те, що у гуманітарних і соціальних науках монографія залишається ключовою формою представлення результатів досліджень, яка дозволяє представити розгорнутий аналіз та у повному обсязі навести цілісну наукову аргументацію. Такі формати не можуть бути повноцінно замінені короткими публікаціями. Водночас саме ці формати публікацій, як правило, мають обмежений доступ до зовнішнього фінансування, що ускладнює виконання вимог відкритого доступу на практиці. Нефінансовані мандати можуть мати небажані наслідки у вигляді скорочення кількості публікацій, звуження їх тематичного розмаїття та посилення нерівності між інституціями та країнами з різними ресурсними можливостями. У результаті політика відкритого доступу, яка має на меті підвищення доступності знань, ризикує відтворювати існуючі дисбаланси або навіть поглиблювати їх. Ліндсі зосереджує увагу на необхідності узгодженого підходу до фінансування великоформатних публікацій: залучення державних структур, університетів, фінансуючих організацій і видавців до формування моделей, здатних забезпечити сталість відкритого доступу. Ефективна реалізація політики відкритого доступу потребує не лише нормативних вимог, а й системного фінансового підґрунтя, без чого існує ризик підриву тих форм наукової комунікації, які відіграють визначальну роль у розвитку гуманітарних і соціальних наук.
Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства, Міністерство цифрової трансформації України, Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій разом із Українським католицьким університетом та AI HOUSE оголосили про старт відкритого конкурсу «AI-рішень для розпізнавання державних рукописних документів».
Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства, Міністерство цифрової трансформації України, Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій разом із Українським католицьким університетом та AI HOUSE оголосили про старт відкритого конкурсу «AI-рішень для розпізнавання державних рукописних документів».
Його мета – пошук технологій для автоматичного розпізнавання державних документів – заяв, довідок, журналів, печаток та архівних матеріалів. Взяти участь у можуть AI/ML-інженери, data scientists, дослідники, студенти технічних спеціальностей, стартапи, R&D-команди та університетські лабораторії. Під час змагання «Handwritten to Data» ШI-спеціалісти створюватимуть Computer Vision рішення, щоб оптимізувати роботу з архівами та пришвидшити розвиток цифрових сервісів. На першому етапі учасники працюватимуть онлайн на платформі Kaggle та розроблятимуть моделі для розпізнавання рукописного тексту. Вони отримають доступ до відкритого датасету українських державних рукописних документів, можливість використати ресурси та сервіси Amazon Web Services для тренування моделей та можливість тестувати рішення на реальних державних сервісах, менторську підтримку експертів із Computer Vision та OCR/HTR. Найкращі команди матимуть можливість представити свої рішення перед експертним журі та державними партнерами. Призовий фонд у розмірі 7 тис. дол. США буде розподілений між трьома командами- переможцями. Подати заявку на участь можна до 16 квітня 2026 року.
Центр медіації та посередництва, що функціонує на базі Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій інформує про старт ініціативи з підтримки розвитку нової культури вирішення спорів.
Центр медіації та посередництва, що функціонує на базі Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій інформує про старт ініціативи з підтримки розвитку нової культури вирішення спорів.
Йдеться про створення спільноти «Агентів ІР медіації», для поширення медіації у сфері інтелектуальної власності, формування культури цивілізованого вирішення конфліктів з перетворенням інформаційної ініціативи у довготривалий соціальний процес, що впливає не лише на рівень обізнаності, а й на практики поведінки, підходи до розв’язання спорів. Взяти участь у проєкті можуть усі бажаючі у зручному для них форматі. Зокрема, долучення лідерів думок дозволить трансформувати інформаційний проект у живий соціальний рух. Освітяни та студенти зможуть підвищити рівень обізнаності та увести медіацію в освітньо-публічний дискурс. Підприємці та представники бізнесу можуть підтримувати медіацію, використовуючи її на практиці. Представники креативних індустрій скористаються нею як альтернативним інструментом врегулювання спорів. Юристи та адвокати зможуть ділитися знаннями про медіацію, а також на практиці сприяти ефективному вирішенню конфліктів і поширювати розуміння медіації у професійному середовищі та суспільстві.
Організація економічного співробітництва та розвитку опублікувала аналітичний документ «Передові методи зміцнення державної відповідальності» із серії «Документи ОЕСР з питань ділової та фінансової політики».
Організація економічного співробітництва та розвитку опублікувала аналітичний документ «Передові методи зміцнення державної відповідальності» із серії «Документи ОЕСР з питань ділової та фінансової політики».
У ньому зазначається, що відповідальне, підзвітне та сумлінне управління державними підприємствами за допомогою належного корпоративного управління має важливе значення для забезпечення їхнього внеску в конкурентоспроможність, економічну стійкість та сталий розвиток країни. Досягнення вказаних цілей передусім потребує ясності щодо того, чому і як держава діє як власник: обґрунтування, цілі, структура управління, механізми нагляду. Потрібна єдина чітка політична основа на противагу фрагментованих правових чи політичних інструментів, які впливають деструктивно. Наразі біля половини країн, опитаних ОЕСР, мають узгоджену політику щодо державної власності. У цьому документі представлені основні компоненти ефективної політики щодо власності, а саме: обґрунтування державної власності, механізми управління, що розмежовують ролі та обов’язки держави та органів управління державних підприємств, механізми реалізації, моніторингу та оцінювання. Експерти підкреслюють важливість прозорості та підзвітності через публічне розкриття інформації та здійснення регулярних перевірок. Дедалі більше країн інтегрують принципи стійкості та сумлінності у практику управління власністю. Йдеться про наступні ключові моменти: підтримка на найвищому політичному рівні (забезпечення легітимності); публічне розкриття політики (прозорість), контроль за допомогою зведеної звітності та зовнішньої оцінки для підвищення підзвітності; надійний нагляд, контроль показників ефективності та регулярні перевірки; політика щодо власності має бути «живим» документом, що адаптується до мінливих умов, при збереженні послідовності в управлінні та очікуваннях. Дотримуючись наданих рекомендацій, уряди можуть забезпечити прозорість, підзвітність та відповідність своєї політики щодо державної власності проголошеним цілям.
9 квітня 2026 року відбудеться вебінар «Актуалізація профілів авторів у цифровому середовищі».
9 квітня 2026 року відбудеться вебінар «Актуалізація профілів авторів у цифровому середовищі».
Захід покликаний надати загальне уявлення про кращі практики ефективного управління цифровими ідентифікаторами вченого й показати, як коректно налаштовані профілі підвищують видимість авторів у світовому науковому просторі та рейтингові показники закладу вищої освіти або наукової установи. Планується обговорити практичні аспекти створення, упорядкування та підтримання в актуальному стані профілів Google Scholar, ORCID та профілів у МНБД Scopus і Web of Science. Організатор – Науково-технічна бібліотека КПІ ім. Ігоря Сікорського.
На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Чи справді слід турбуватися про гіперпродуктивних авторів?».
На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Чи справді слід турбуватися про гіперпродуктивних авторів?».
У ній автор аналізує надмірно високу публікаційну активність деяких дослідників та намагається визначити, чи становить це реальну загрозу академічній системі. Зростання кількості так званих гіперпродуктивних авторів викликає занепокоєння у науковій спільноті. Йдеться про дослідників, які здатні публікувати десятки або навіть понад сімдесят робіт на рік, що ставить під сумнів можливість їхнього повноцінного залучення до кожного окремого дослідження. Така інтенсивність публікацій породжує підозри щодо якості наукових результатів, формального підходу до авторства та перевантаження системи рецензування. Сама по собі вища за середню кількість публікацій не є свідченням академічних порушень. У багатьох галузях сучасна наука дедалі більше спирається на командні дослідження, великі міжнародні проєкти та колективну роботу, що призводить до збільшення кількості співавторів і публікацій. У таких умовах індивідуальний внесок складно оцінити традиційними методами, що ускладнює однозначні висновки стосовно доброчесності авторства. Крім того, нав’язана науковцям культура «публікуй або зникни», орієнтація на кількісні показники при оцінюванні продуктивності вченого та використання бібліометричних індикаторів створюють умови, за яких зростання кількості публікацій стає не лише бажаним, а й необхідним для професійного розвитку. У цьому контексті проблема гіперпродуктивності постає не стільки як індивідуальне відхилення, скільки як наслідок структурних особливостей сучасної науки. Окремо у статті порушується питання потенційного впливу технологій штучного інтелекту, який може ще більше прискорити підготовку наукових текстів і збільшити обсяги публікацій. Це актуалізує дискусію щодо якості досліджень, авторства наукових робіт, навантаження на рецензентів, переосмислення критеріїв оцінювання наукової діяльності. Джек Гроув вважає, що занепокоєння відносно гіперпродуктивних авторів є частково виправданим, однак не може розглядатися ізольовано від ширшого контексту функціонування академічної системи. Ключовою проблемою залишається не кількість публікацій, а механізм оцінювання наукової праці, оскільки саме він формує поведінку дослідників і визначає їхні пріоритети.
На сторінці видавничого бюро ЄС оприлюднене «Керівництво з етичного використання штучного інтелекту та даних у викладанні та освіті для педагогів».
На сторінці видавничого бюро ЄС оприлюднене «Керівництво з етичного використання штучного інтелекту та даних у викладанні та освіті для педагогів».
Документ підготовлений генеральним директоратом Європейської Комісії з питань освіти, молоді, спорту та культури і призначений для вчителів, керівників закладів освіти та освітніх фахівців. Це видання стало стратегічною відповіддю на стрімку експансію генеративного штучного інтелекту та набрання чинності Законом ЄС «Про штучний інтелект». Попередня версія видання, яка вийшла у 2022 році, лише окреслювала потенціал цієї технології, а нинішній документ фокусується на практичній реалізації етичних принципів ШІ у світі, де він став повсякденним інструментом навчання. Документ структурований за трьома основними напрямами: правовий контекст, етичні вимоги і практичне упровадження. Огляд питань правового та регуляторного фундаменту базується на синергії регламенту про захист даних (GDPR) та закону про ШІ (EU AI Act). Настанови чітко класифікують освітні ШІ-системи як такі, що мають високий рівень ризику, оскільки вони безпосередньо впливають на майбутнє молодих людей. Особлива увага приділяється прозорості алгоритмів оцінювання та недопущенню автоматизованого прийняття рішень без участі людини. При визначенні ключових етичних вимог Європейська комісія зосереджується на шести стовпах етичного використання ШІ в освіті: 1) людський нагляд (вчитель залишається центральною фігурою, яка має право вето на будь-яке рішення ШІ); 2) технічна надійність і безпека (захист від кіберзагроз та передбачуваність результатів); 3) конфіденційність (жорсткий контроль за тим, як збираються та використовуються дані здобувачів освіти); 4) прозорість (розуміння того, як саме система формує рекомендації чи відповіді); 5) різноманітність та недискримінація (усунення упереджень, які можуть бути закладені в навчальні дані ШІ); 6) суспільний добробут (підтримка критичного мислення та креативності, а не заміна їх автоматизацією). Щодо практичної цінності та інструментарію, то важливо коректно працювати з набором контрольних запитань і сценаріїв. Для цього пропонується використовувати набір запитань для самоперевірки: чи сприяє цей чат-бот інклюзії; чи не обмежує він творчість учня; як довести логіку використання адаптивних платформ. Окрема увага приділена «ШІ-грамотності», оскільки сучасний педагог має не просто вміти користуватися інструментами, а й розуміти їхню природу, виявляти «галюцинації» нейромереж та навчати учнів відповідальному промпт-інжинірингу. Документ фактично є дієвою дорожньою картою, що здатна знизити недовіру до технологій, замінивши її усвідомленим підходом, де ШІ виступає як підсилювач людських здібностей, а не їхня заміна й гарантуючи захист фундаментальних прав людини в цифровому середовищі.
23 квітня 2026 року в онлайн-форматі відбудеться міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих науковців «Регіон-2026: суспільно-географічні аспекти».
23 квітня 2026 року в онлайн-форматі відбудеться міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих науковців «Регіон-2026: суспільно-географічні аспекти».
Вона стане площадкою для обговорення сучасних регіональних проблем та актуальних питань розвитку суспільних й природничих наук і напрямків підвищення якості підготовки фахівців-географів. Планується розглянути сучасні проблеми регіонального розвитку; здійснити огляд геодемографічних та урбаністичних досліджень; нові тенденції в рекреаційній географії і туризмі; наукові та практичні питання раціонального природокористування й сталого розвитку. Організатори: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка‚ Університет Орадя (Румунія), Університет Жирони (Іспанія), Тбіліський державний університет імені І. Джавахішвілі (Грузія).
