Архів Facebook

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Хелен Пакер  «Опитування показало, що громадськість сильно переоцінює рівень «жалю про закінчення вишу»».

У ній обговорюються результати нового дослідження Інституту політики при Королівському коледжі Лондона та Інституту політики вищої освіти, яке вивчало суспільні уявлення про значимість вищої освіти. За його даними, по факту менше випускників шкодують про вступ до університету, ніж прийнято вважати, також громадськість ставиться до університетів більш прихильно, ніж люди собі уявляють.  В опитуванні взяли участь понад 2 тис. осіб, які висловились, що 40 % випускників не вступили б до університету, якби заздалегідь точно оцінювати значення вищої освіти, але фактична частка тих, хто висловлює жаль про набуте навчання – лише 8 %. Випускники  також  менше стурбовані «освітніми» боргами, ніж прийнято вважати: про те, що борги негативно вплинули на життя вважали 49%, а реально такі оцінки надали лише 16% респондентів.  Більшість людей знають, що англійські студенти беруть багато кредитів, вони недооцінюють їх розмір десь на 10 тис. фунтів стерлінгів (в середньому 53 тис. фунтів стерлінгів).  Виявлено помилкові уявлення про надбавку за вищу освіту (суму, яку заробляють ті, хто закінчив університет, у порівнянні зі своїми однолітками, які цього не зробили). Більшість людей висловились, що плата за навчання зростала швидше за інфляцію з 2012 року, хоча насправді це не так. Люди недооцінюють частку іммігрантів за навчальними візами, не мають достеменного уявлення про те, що роблять іноземні студенти через три роки після закінчення навчання (найпопулярнішою відповіддю було те, що вони залишилися у Великій Британії працювати, хоча насправді більшість виїхала). «Люди, очевидно, не приділяють сектору вищої освіти стільки уваги, скільки ми», – заявив виданню Times Higher Education Боббі Даффі, директор Інституту політики. Насправді вони сприймають інформацію від ЗМІ, від політиків. Однак враження, що люди негативно ставляться до університетів, – навіть якщо це неправда, буде «визначати пріоритети і реакцію» політиків, які прагнуть отримати голоси виборців, додав Даффі. 

Детальніше: https://qrpage.net/qr/yYNoV

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини 

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Кріса Хавергалу «Майкл Спенс: «Ми не рятуємо світ. Ми займаємося навчанням та дослідженнями»». 

У ній автор зазначає, що британським університетам не потрібно перебільшувати свою значимість для окремих осіб чи суспільства в цілому. Коли справа доходить до самопрезентації університети кажуть «ми чудовий, казковий, найкращий університет у світі». І так роблять майже усі. Звісно, це твердження зазвичай не відповідає дійсності. Університети говорять про свій надзвичайно важливий суспільний вплив, звертаючись до аудиторії зі словами «вам так пощастило, що ми у вас є, ви повинні бути вдячними». Фактично ці вислови відзеркалюють підходи маркетингових команд у кампусах по всьому світу. Вони викликають занепокоєння, адже в епоху, коли соціальна ліцензія закладів вищої  освіти піддається сумніву з багатьох причин (щодо якості та точності академічних кваліфікацій, які вони пропонують, щодо цінності та актуальності їхніх досліджень, щодо їхньої ролі як форумів для відкритих дебатів) університети розмивають свій справжній внесок. Думаю, що внаслідок перебільшення внеску ЗВО у вирішення світових проблем, надання необґрунтованих обіцянок та завищених оцінок, люди втратили довіру до цінностей вищої освіти, а це – насправді дивовижні дослідження, які змінюють життя та надають реальні можливості людям, для яких університетська освіта є правильним рішенням для наступного етапу їхньої освіти та кар’єри. Отже, якщо університети збираються повернути собі привілейоване становище у суспільстві, ключовим пріоритетом для них має стати вирішення проблеми власної ідентифікації. Слід відмовитись від зверхньої заангажованої позиції та забезпечити відкритий обмін ідеями, зламати ідеологічні монокультури, в рамках яких студенти та викладачі не можуть вільно висловлювати погляди. Існує модель зростання та модель оптимізації, – чи слід скорочувати навчальний заклад відповідно до нових реалій чи підтримувати його на постійному рівні, у т.ч. завдяки максимально широкому залученню іноземних студентів? Насправді позбавлення університетів соціальної ліцензії на діяльність — це не просто питання громадської думки, заголовків у ЗМІ чи політичних настроїв. Можливо, це пояснює чому західні уряди розраховують на університети як на рушійну силу економічного зростання та підтримують програми перепідготовки кадрів, але разом із тим неохоче виділяють їм достатнє фінансування для цієї мети. Як вихід розглядається створення зарубіжних філій. Але на думку автора статті  це «доволі складно реалізувати у потрібному масштабі. Ви відправляєте персонал на навчання, обіцяючи той самий рівень, що і в Лондоні, але йдеться про, наприклад, Аліс-Спрінгс. Це важко, бо співробітники виявляють ентузіазм і займаються цим ефективно лише нетривалий час, але потім усвідомлюють, як далеко Аліс-Спрінгс знаходиться. Або ви наймаєте по місцевий персонал і керуєте університетом у чужій країні без комплексу соціальних, культурних та політичних мереж та капіталу, необхідних університету для успішного функціонування». Є багато питань, на які британські університети мають відповісти.

Детальніше: https://qrpage.net/qr/8akqB

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини