На сайті Times Higher Education опублікована стаття науковець з одного з дослідницьких університетів Великої Британії   «Я втомився від академічної дороги в нікуди – але вже надто пізно з неї йти».

У ній автор наголошує, що для  науковця середньої ланки кар’єри нестабільність роботи стає нестерпною, але вони мають занадто великий досвід для початкових посад у галузі та недостатній для керівних. Вони затрималися на цій посаді занадто довго, і тепер застрягли – «десь між занадто великим і недостатнім». Дивно, коли науковець подає заявку на роботу, на яку він об’єктивно кваліфікований – таку, що відповідає його дослідницькому, викладацькому та лідерському досвіду – і його тихо ігнорують без відгуків. Або ж з відгуком, який просто говорить: «була велика конкуренція». Ще дивніше, коли це не вперше. Кар’єра – це те, до чого науковці повинні розвиватися –з досвідом, довірою та часом. Автор описує особливості розвитку кар’єри науковця починаючи від аспіранта, молодшого наукового співробітника з вірою в систему  і в те що заклад, в якому він працює  цінує його викладання, наставництво, години, які він витрачаєте, перевершуючи очікування. Проблеми, пов’язані з неповним фінансуванням досліджень, невдалими публікаціями та очікуванням постійної посади, дуже  виснажують, У кращому випадку перспективні дослідження відкладаються, оскільки безперервність неможлива. У гіршому – лабораторії закриваються, наукові керівники та постдокторанти втрачають роботу, а студенти залишаються без наставників. Тим, хто приймає рішення про те, кого відфільтрувати з конвеєра, також нелегко – навіть якщо у них принаймні є постійна робота. Найм без показників – це ідеал, до якого варто прагнути, але на практиці визначення найкращого кандидата без них – це як спроба відрізнити найкращого співака серед футбольних глядачів. Якщо у кожного є ступінь доктора філософії, кілька пристойних статей, стипендія, грант – як вибрати лише одного? Теоретично, ми повинні оцінювати «потенціал» та «придатність», але у 50 заявках відсутність жорстких фільтрів лише ускладнює процес, а не робить його справедливішим. Без прозорих, структурованих способів оцінки кандидатів, перевантажені комітети часто повертаються до тих самих посередників, від яких нас застерігають можновладці – престижу, публікацій, факторів впливу. Автор вважає, що потрібно створити реальні шляхи до сталості, визнаючи науковців середнього рівня кар’єри не аномалією чи винятком, а необхідними. Спонсори повинні почати вимагати або стимулювати плани переходу як частину стипендій – не в теорії, а на практиці. Потрібні національні стратегії, які забезпечують стабільність після закінчення постдокторських років, і потрібно бути чесними з дослідниками на початку кар’єри щодо того, що чекає попереду, а що ні. Бо ми марнуємо не просто гроші. Це люди. Це ідеї. Це майбутнє.

Детальніше: https://ukrintei.ua/y/Nx0tF

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини  #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини