На сайті Times Higher Education опублікована стаття Шайфа Уддін Ахаммеда «Як розвинути мислення дослідника в аспірантурі».

Автор говорить, що вступ до аспірантури – це початок зовсім нового етапу, який дозволяє відточити мислення майбутнього доктора філософії.  Життя аспіранта є доволі непростим, і одне з найбільших випробувань пов’язане саме із розвитком мислення. Переходячи від студентського статусу «споживача знань» до їх виробника, аспірант переходить від пасивного поглинання інформації до активного генерування нових ідей у процесі власних досліджень. Для цього потрібно розвивати мислення дослідника. По-перше, аспіранту необхідно сформувати план власної кар’єри, адже підготовка докторської дисертації – складний довгий шлях, який трохи лякає новачків. По-друге, потрібно використовувати кожну можливість, щоб навчитися – якщо вступив на шлях навчання в аспірантурі, то напевне ти маєш бажання вчитися, його треба плекати й підтримувати. По-третє, слід розвивати свій досвід викладання, активно шукати можливості для роботи в  університеті та за його межами, що розвиватиме інтуїцію, дозволить безпосередньо застосовувати нові навички у співпраці зі студентами, надасть усвідомлення себе як дослідника. По-четверте, потрібно постійно відвідувати конференції та активно й багато читати наукові журнали, – без цього робота аспіранта не матиме бажаного рівня та впливу. Конференції пропонують платформу для зворотного зв’язку, експертної оцінки, підвищення видимості досліджень і безцінного спілкування. Так само публікації можуть надихнути на нові ідеї та показати несподівані перспективи подальших досліджень. «Докторська подорож» ніколи не буває легкою, враховуючи кількість пов’язаних із цим зобов’язань. Необхідно весь час пам’ятати, що ви дослідник і вчений, і що ваша робота може продукувати нові знання.

Детальніше: https://surl.li/nnaspr, https://surl.li/ykoegg

Фото: pixabay.com

На сайті Times Higher Education опублікована стаття Лінсі Тодд і Джеймс Лейтон «Турбуєтесь про публічні виступи?

Спробуйте ці театральні поради». У ній автори пропонують працювати над своїми виконавськими навичками  за допомогою прийомів, які використовують актори. Для великої кількості людей страх сцени є одним з найбільших.  Він може вразити кожну людину несподівано, коли необхідність вийти на сцену видається такою ж привабливою, як і занурення у воду, повну акул. «Страх сцени» – це оманливий термін. Насправді йдеться не лише про сцену,  а про будь-які  переживання при публічному виступу, – у  невеликій аудиторії або навпаки. Спікер повинен адаптувати свою поведінку відповідно до специфіки слухачів; не повинен недооцінювати значення вокальної розминки  для голосових зв’язок, яка готує голос до максимальної потужності перед публічним виступом; вміти користуватись технікою дихання для зменшення стресу та регулювати нервову систему. Для підвищення концентрації, енергетичного потенціалу та мотивації потрібно підвищувати самосвідомість. Якщо вдається викликати зворотню реакцію від аудиторії слухачів, виникає натхнення і відчуття влади, знизити рівень кортизолу та підвищити рівень тестостерону. Щоб під час промови заспокоїтись та відчути безпеку, потрібно дозволити собі робити помилки. Нервувати під час публічних виступів – це абсолютно нормально. Виконавці та науковці з десятиліттями досвіду все одно стикаються зі сценічним страхом. Немає сенсу соромитися, адже є багато методів, за допомогою яких можна значно полегшити свої публічні виступи: не потрібно багато зусиль, щоб напрацювати упевненість у собі та почати відчувати ритм цільової аудиторії.

Детальніше: https://surl.li/jkqkcp

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини #НРАТ_Науковцям_КращіПрактики #НРАТ_Освітянам_КращіПрактики