Times Higher Education

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Гроува «Якщо Європейська дослідницька рада стала жертвою власного успіху, то як її можна врятувати?».

У ній розглядається майбутнє Європейської дослідницької ради (ERC), яка через надзвичайну популярність і високий престиж своїх грантів зіткнулася зі стрімким зростанням кількості заявок, перевантаженням експертних панелей та необхідністю шукати нові механізми відбору проєктів.  ERC, створена у 2007 році, є одним із найавторитетніших грантових інструментів у світовій науці. Її особливість полягає в тому, що фінансування надається насамперед на основі наукової досконалості запропонованого дослідження, без прив’язки до політичних пріоритетів, тематичних квот чи обов’язкових міжнародних консорціумів. Саме тому багато дослідників називають ERC «Лігою чемпіонів» науки. Отримання її гранту здатне суттєво вплинути на кар’єру науковця та посилити позиції університету, в якому він працює.  Водночас успіх програми став поштовхом для виникнення проблем. Кількість заявок останнім часом різко зросла: якщо раніше експертні панелі розглядали від кількох десятків до приблизно півтори сотні пропозицій, то наразі окремі комісії змушені оцінювати понад 250 заявок. Це створює значне навантаження на рецензентів і ставить під загрозу якість експертного відбору.  Одним із варіантів розв’язання проблеми стало запропоноване обмеження повторного подання заявок для тих, хто не отримав фінансування. Проте ця ініціатива викликала гостру реакцію наукової спільноти. Понад тисяча дослідників підписали відкритий лист із критикою такого підходу, стверджуючи, що він може зашкодити молодим ученим, обмежити подання сміливих ідей та погіршити становище представників менш ресурсно забезпечених установ і країн. Пропозиції щодо реформування процедури відбору ERC, які зараз обговорюються, стосуються скорочення обсягу заявок на початкових етапах конкурсу, використання коротких концептуальних описів проєктів замість великих пакетів документів, зменшення кількості рецензентів для кожної заявки та більш широкого застосування цифрових інструментів для попереднього аналізу матеріалів. Деякі науковці вважають, що система повинна приділяти більше уваги перспективним дослідникам на ранніх етапах кар’єри, збільшуючи для них шанси на отримання фінансування.  Окреме питання – майже подвійне збільшення бюджету ERC у наступному фінансовому циклі Європейського Союзу, ініційоване Єврокомісією. Прихильники такого рішення вважають, що це дозволить підтримати значно більше якісних проєктів та зменшити надмірну конкуренцію. Але як саме мають розподілятися додаткові ресурси та чи не слід зосередитись на збалансуванні підтримки вже визнаних наукових лідерів і молодих дослідників?  І чи має ERC і надалі керуватися виключно критерієм наукової досконалості, чи варто враховувати ширші політичні завдання Європейського Союзу, зокрема – підвищення конкурентоспроможності та більш рівномірний розподіл грантів між країнами? Прихильники чинної моделі наголошують, що саме незалежність від політичних міркувань зробила ERC настільки авторитетною, але дискусії щодо майбутнього балансу між досконалістю, ефективністю та справедливістю продовжують посилюватися. 

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/if-erc-victim-its-own-success-how-can-it-be-saved

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation 

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Фулуфело Немавхоли «Чому цифрова стабільність стала імперативом управління».

У ній автор стверджує, що в сучасних університетах надійність цифрової інфраструктури вже не може розглядатися виключно як технічне питання, оскільки від неї безпосередньо залежать безперервність освітнього процесу, ефективність управління, довіра суспільства та академічна репутація закладу.  Практично всі ключові функції університету наразі реалізуються за допомогою цифрових систем. Реєстрація студентів, нарахування заробітної плати, дистанційне навчання, бібліотечні сервіси, проведення іспитів, фінансові операції та внутрішня звітність залежать від технологічної інфраструктури, збій якої здатний цілком паралізувати діяльність установи – одномоментно і на тривалий час. Отже, університетам необхідна цифрова стійкість, що є невід’ємною складовою стратегічного управління. Окрема проблема тут –  накопичення прихованої цифрової вразливості, оскільки зазвичай університети активно впроваджували нові цифрові платформи, не приділяючи достатньо уваги інтеграції систем, забезпеченню безперервності діяльності та модернізації застарілої інфраструктури. У результаті тимчасові обхідні рішення поступово стають звичною практикою, а повторювані технічні збої починають сприйматися як нормальна частина університетського життя. Це становить серйозну загрозу для інституційної стійкості.  Керівництво університетів має вирішувати питання стратегічно: які системи є критично важливими для роботи закладу, які точки залежності становлять найбільший ризик, наскільки ефективно перевіряються плани відновлення після збоїв та як швидко університет здатний повернутися до нормальної роботи після масштабної аварії або кібератаки. Саме ці питання мають стати предметом постійної уваги керівних органів закладів вищої освіти.  У проблеми, що розглядається, є також і соціальний вимір. Тому технологічні збої слід розглядати не просто як технічні проблеми, а як події, здатні впливати на керованість, репутацію та довіру до університету, – цифрова стійкість поступово перетворюється на одну з ключових умов інституційної надійності.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/campus/why-digital-stability-has-become-governance-imperative

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation  

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Сегер Асаф «Новий онлайн-інструмент прагне виправити упередження в студентських оцінюваннях».

У ній йдеться про запуск нового цифрового ресурсу, покликаного допомогти університетам більш точно інтерпретувати результати оцінювань студентами якості освітнього процесу та зменшити вплив упереджень під час ухвалення кадрових рішень щодо найму, просування по службі та оцінювання роботи викладачів.  Підґрунтя для його створення створили численні дослідження останніх років, які виявляли вплив гендерних, етнокультурних та інших чинників на результати оцінювання. Науковці неодноразово звертали увагу, що такі опитування можуть відображати не лише якість викладання, а й несвідомі упередження студентів щодо викладача. Новий вебресурс розроблений, щоб враховувати подібні викривлення під час аналізу результатів навчання. Він дозволяє оцінювати показники навчання та викладання не ізольовано, а в більш широкому контексті з урахуванням чинників, які можуть впливати на відповіді студентів. Питання справедливості оцінювання набуває особливої актуальності через їхнє широке використання в системах управління персоналом. У багатьох університетах саме ці дані враховуються під час ухвалення рішень щодо кар’єрного просування, продовження контрактів або розподілу навантаження. Водночас дедалі більше досліджень ставлять під сумнів можливість використовувати такі оцінювання без додаткового аналізу та коригування. Розробники інструменту наголошують: він не викривляє позицію студентів при оцінюванні викладання. Навпаки, його метою є підвищення якості інтерпретації отриманих даних і зменшення ризику того, що статистичні відмінності, зумовлені упередженнями, будуть помилково сприйматися як відображення реальної якості роботи викладача. Матеріал закликає до обговорення можливостей поєднання цінності студентського зворотного зв’язку з потребою забезпечити об’єктивність оцінювання, особливо тоді, коли його результати можуть впливати на академічну кар’єру та професійні можливості викладачів.

Детальніше:  https://www.timeshighereducation.com/news/new-online-tool-seeks-correct-biases-student-evaluations

Фото: скріншот

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation 

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джеймі Робертс «Обережність англійських університетів щодо права на навчання упродовж життя навряд чи є несподіванкою».

У ній автор аналізує перспективи впровадження в Англії системи Lifelong Learning Entitlement (LLE) та пояснює, чому значна частина університетів поки що не поспішає активно долучатися до нової моделі фінансування модульного навчання для дорослих.  LLE передбачає можливість для громадян отримувати державну підтримку на опанування окремих модулів і участь у коротких освітніх програмах упродовж життя, а не лише на отримання повного університетського ступеня. Нещодавно право на це отримали 130 освітніх інституцій, однак реальна участь університетів у проєкті виявилася нижчою, ніж очікувалось – учасниками стали лише вісім із двадцяти університетів групи Рассел та менше половини закладів, що входять до складу організації Universities UK. Така ситуація є цілком закономірною з огляду на поточні фінансові труднощі сектору освіти та невизначеність щодо реального попиту з боку потенційних слухачів.  Саме попит на новий формат навчання є критичним чинником. Під час пілотного проєкту 2021–2022 років чотири з п’яти курсів не були відкриті через недостатню кількість охочих навчатися. Замість прогнозованих двох тисяч учасників на ста курсах було зафіксовано лише 125 зарахувань на сімнадцять програм. Наступне випробування моделі, на яке було витрачено близько п’яти мільйонів фунтів стерлінгів, також продемонструвало значно нижчі результати набору, ніж очікувалося. Додатковою проблемою стала низька обізнаність населення: згідно з нещодавнім опитуванням, про існування LLE знали лише 12 % респондентів.  Крім того, існують суперечності у механізмі фінансування. Однією з ключових переваг LLE вважається поширення системи студентських кредитів на короткі й модульні програми. Водночас в умовах економічної нестабільності багато потенційних слухачів можуть не захотіти брати на себе додаткові боргові зобов’язання. Для працівників, які вже мають роботу, привабливішою альтернативою можуть виявитися інші державні механізми підвищення кваліфікації, що не потребують особистого кредитування.  Багато закладів вищої освіти працюють в умовах серйозного фінансового тиску, отже наразі скорочують витрати та переглядають бюджети, що не дозволяє їм інвестувати значні кошти у створення нових модульних програм, коли немає переконливих доказів попиту на них.  Разом із тим, університети давно займаються навчанням дорослих у різних формах: короткі курси, програми підвищення кваліфікації, професійна освіта, університетські стажування. Зокрема, University of Oxford, UCL, University of Nottingham та King’s College London пропонують широкий спектр можливостей для професійного розвитку дорослих слухачів. Отже, університетський сектор в цілому схильний до підтримки ідеї безперервного навчання, однак наразі він очікує більш чітких сигналів щодо попиту, пояснення механізму фінансування та узгодження нової програми з іншими державними ініціативами.  Подальша доля LLE стане показником того, наскільки ефективно система вищої освіти зможе адаптуватися до потреб дорослого населення та ринку праці, який швидко змінюється.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/opinion/english-universities-caution-about-lle-hardly-surprising

Фото: pixabay.com

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation 

На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Фадіме Сахін «Британська академія ризикує перетворитися на систему з двома категоріями персоналу».

У ній автор аналізує зміни в структурі академічної зайнятості у британських університетах за останнє десятиліття і робить висновок, що основне зростання відбулося не в традиційних викладацько-дослідницьких посадах, а в категоріях працівників із меншою стабільністю зайнятості, нижчою оплатою праці та обмеженішими можливостями кар’єрного просування. За даними Higher Education Statistics Agency кількість академічних працівників у Британії зросла на 23 % за 2014-2024 роки, але це зростання виявилось нерівномірним: мало місце стрімке збільшення кількості посад, орієнтованих виключно на викладання, – їх частка у загальній структурі академічної зайнятості підвищилася з 26 до 35 %, а частка традиційних посад, що поєднують викладання та дослідження, – зменшилась. Хоча за останні роки частка безстрокових контрактів у секторі загалом зросла, викладацькі посади значно частіше залишаються пов’язаними з неповною зайнятістю: майже дві третини працівників цієї категорії працювали на умовах часткової зайнятості, тоді як серед викладачів-дослідників таких було менше п’ятої частини. Це створює стійкий структурний поділ між різними групами академічного персоналу. У статті також аналізується зв’язок між типом зайнятості, оплатою праці та кар’єрним просуванням. Більшість найвищих академічних посад залишаються пов’язаними з повною зайнятістю та безстроковими контрактами. Водночас саме ті категорії працівників, які демонстрували найбільше зростання чисельності, були зосереджені переважно в нижчих і середніх зарплатних групах. Фадіме Сахін звертає увагу також на гендерний вимір проблеми: жінки частіше працюють на умовах неповної зайнятості та становлять більшість працівників на викладацьких посадах без дослідницької складової. Попри поступове збільшення частки жінок на старших академічних посадах, вони досі меншою мірою представлені серед професорів і частіше зосереджені у сегментах академічного ринку праці з нижчим рівнем оплати. Автор вважає, що нинішня трансформація британської вищої освіти відбувається не лише через скорочення фінансування та скорочення студентського попиту, а й через поступове формування різних моделей академічної кар’єри, які можуть істотно відрізнятися за рівнем стабільності, винагороди та можливостями професійного розвитку.

Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/depth/uk-academia-risks-becoming-two-tier-workforce

Фото: скріншот

#НРАТ_Усі_новини #НРАТ_Науковцям_новини #НРАТ_Освітянам_новини  #НРАТ_TimesHigherEducation